Напад на українського мультимільйонера Вадима Єрмолаєва, який відбувся пізнього вечора 29 червня 2026 року в Монако, та подальше вбивство ключової підозрюваної Анастасії Березовської під Києвом відкрили завісу над складною мережею корпоративних конфліктів, транснаціональної кіберзлочинності та корупційного злиття державного апарату з тіньовим капіталом. Хоча сам Єрмолаєв вижив, вийшовши з коми у липні 2026 року, юридична та фактична кваліфікація дій нападників як замаху на вбивство та масштаб подальшої ліквідації свідчать про те, що метою змови було повне фізичне усунення бізнесмена. Для встановлення істинного замовника цього злочину необхідно детально реконструювати коло осіб, які мали мотиви, ресурси та оперативні можливості для реалізації замаху такого рівня.
Хронологія та тактичний рівень виконання злочину
Замах на вулиці Реверан-Пер-Луї-Фролла біля входу до елітного житлового комплексу «Sun’s Palace» у Монако було реалізовано за допомогою саморобного вибухового пристрою, закладеного в рюкзак та начиненого металевими елементами для максимального ураження. Внаслідок вибуху Вадим Єрмолаєв зазнав важких опіків та осколкових поранень, його 13-річного сина Давида було контужено, а цивільна дружина Ганна Насобіна втратила обидві ноги та руку. Виконавцем замаху виявилася 39-річна громадянка України Анастасія Березовська, яка маскувалася під чоловіка та орендувала автомобіль для розвідки місцевості.
Після скоєння злочину Березовська втекла до Франції, а вже 1 липня 2026 року законно перетнула український кордон на автобусі, оскільки «червоне повідомлення» Інтерполу щодо неї було опубліковане лише 3 липня. Подальші події розгорталися за класичним сценарієм ліквідації небажаних свідків. Тіло Березовської з вогнепальними пораненнями голови знайшли закопаним під Києвом 6 липня 2026 року. За підозрою у вбивстві затримали чинного співробітника Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ) Євгена Реута та його спільника — діючого офіцера Служби безпеки України (якого спочатку публічно представили як колишнього правоохоронця). В оселі останнього виявили підземну кімнату тортур.
| Основні етапи змови | Дати та локації | Задіяні особи та активи | Наслідки та оперативний статус |
| Теракт у Монако | 29 червня 2026 року, ЖК «Sun’s Palace». | Анастасія Березовська (виконавець). | Тяжкі поранення В. Єрмолаєва та Г. Насобіної. Порушення справи про замах у Монако. |
| Трансакційний слід | Червень — липень 2026 року, банківські та криптомережі. | Євген Реут, діючий офіцер СБУ. | Перерахування значних сум на рахунки Березовської, що викрило кураторів. |
| Евакуація виконавця | 1 липня 2026 року, держкордон України. | А. Березовська, пасажирський автобус. | Легальний в’їзд в Україну до моменту активації бази Інтерполу. |
| Допит та страта | Липень 2026 року, передмістя Києва. | А. Березовська, Є. Реут, діючий офіцер СБУ. | Катування Березовської в підвалі, вбивство двома пострілами в голову. |
| Політичне закриття | 7 липня 2026 року, Офіс Генпрокурора. | Президент Франції Е. Макрон, Президент України В. Зеленський. | Примус до швидкого розкриття справи до саміту в Анкарі; самообмова виконавців. |
Причиною поспіху, з яким українські правоохоронці знайшли та ексгумували тіло Березовської, став прямий дипломатичний тиск з боку Єлісейського палацу. Президент Франції Еманюель Макрон натякнув Президенту Володимиру Зеленському на необхідність оперативного вирішення питання до початку міжнародного саміту в Анкарі, оскільки зухвалий теракт шокував Князя Монако. Результатом цього тиску стало швидке затримання Реута, який одразу зізнався у вбивстві Березовської та заявив, що діяв спільно зі спільником виключно з «особистої ненависті» до Єрмолаєва, заперечуючи наявність стороннього замовлення. Така версія («самі, всьо самі») є класичною легендою прикриття, покликаною захистити справжніх замовників.
Паралельно розгорнулася гостра медійно-політична боротьба. Передчасний злив інформації про вбивство в «Українську правду» до офіційних пресрелізів СБУ та МВС свідчить про намагання певних політичних груп («Аааах-якого-чоловіка») накинути тінь на колишнього керівника ГУР Кирила Буданова, який досі розглядається як майбутній вагомий політичний кандидат. Оприлюднення причетності офіцера ГУР Реута та офіцера СБУ мало на меті зіштовхнути лобами розвідувальне відомство на чолі з новим начальником Олегом Іващенком та першого заступника Голови СБУ Олександра Поклада.
Сценарій А: Корпоративна війна з групою Хомутинника-Фукса
Один із перших вагомих мотивів замаху лежить у площині жорсткої конкурентної боротьби на українському ринку девелопменту та агросектору. Народний депутат Олексій Гончаренко, який першим опублікував ексклюзивні деталі слідства та паспортні дані Євгена Реута, у бізнес-колах відомий як лобіст інтересів потужної фінансово-промислової групи Віталія Хомутинника та Павла Фукса. Ця група є прямим та найбільш безкомпромісним конкурентом бізнес-імперії Вадима Єрмолаєва.
Механізм реалізації цього сценарію міг полягати у використанні зв’язків лобістів із корумпованими представниками спецслужб для фізичного усунення конкурента в період, коли його бізнес перебуває під санкційним тиском РНБО. Раптова поява детальних матеріалів кримінальної справи в публічному просторі через дружнього до групи Хомутинника-Фукса нардепа може вказувати на спробу замовників контролювати хід слідства, превентивно перекладаючи провину на внутрішні розборки спецслужб та дискредитуючи ГУР. Усунення Єрмолаєва дозволило б конкурентам поглинути його будівельні майданчики та земельні активи в Дніпрі та інших регіонах.
Сценарій Б: Рейдерське захоплення активів групою Кіпера-Дралюка
Найбільш глибоко задокументованим та системним є сценарій, пов’язаний із так званим «синдромом партнера Кіпера». У бізнес-середовищі Одещини зафіксовано тенденцію: практично всі комерсанти, які входили у спільні проєкти з оточенням голови Одеської обласної військової адміністрації (ОВА) Олега Кіпера, з часом зазнавали нищівного тиску, після чого їхні активи переходили під контроль пов’язаних осіб.
Ключовим об’єктом інтересу в цій схемі є ТОВ «Потоки» (ЄДРПОУ 40832205) — сучасний олійно-екстракційний завод та приватний річковий митно-контейнерний термінал на Дунаї в порту Рені, річний виторг якого сягає 2 мільярдів гривень. 1 лютого 2024 року Одеська ОВА виділила ТОВ «Потоки» 6 гектарів стратегічної землі у прикордонній смузі для будівництва приватного порту терміном на 49 років. Договір оренди було оформлено за децентралізованою схемою підписів заступників ОВА Дмитра Радулова та Олександра Харлова, що дозволило самому Кіперу публічно заперечувати зв’язок із підсанкційним Єрмолаєвим.
| Ключові бізнес-активи в орбіті конфлікту | Фінансові показники та потужності | Структура власності та номінали | Політичне прикриття та рейдерські ризики |
| ТОВ «Потоки» | Виторг ~2 млрд грн/рік. Митно-контейнерний порт на Дунаї (Рені). | В. Єрмолаєв (50% через номіналів), І. Дралюк (11% через фонд «ДФ Капітал»), О. Ковтун (10%). | Іван Дралюк (генерал-майор СБУ у відставці, екс-радник Кіпера та Єрмака). О. Ковтун — дружина митника В. Ковтуна. |
| ТОВ «Квантс» (екс-«Аякс Дніпро») | Оборот ~1 млрд грн/рік. Ліцензія на постачання електроенергії. | «Капітал-Прогрес» (52,6%, Єрмолаєв), ЗНВКІФ «ДФ Капітал» (14%, Дралюк). | Енерготрейдинговий інструмент, законсервований наприкінці 2025 року на тлі розслідувань НАБУ. |
| Wycombe Square Investments LLP | Елітна квартира в Лондоні (Flat 7, 1 Wycombe Square). | Г. Насобіна (директор), Г. Велчєв (австрійський банкір), Б. Зімін. | Інструмент виведення капіталу. Г. Велчєв пов’язаний із російським олігархом К. Малофєєвим. |
Генерал-майор СБУ у відставці Іван Дралюк, який володіє 11% акцій у «Потоках» через свій фонд «ДФ Капітал», одночасно був офіційним радником Олега Кіпера та позаштатним радником керівника Офісу Президента Андрія Єрмака. Дралюк також виступає бізнес-партнером близького друга Кіпера — Сергія Кізя — у компанії «Турбоенерго». Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) веде розслідування щодо Дралюка за підозрою в організації масштабної схеми «сірого» експорту зерна, в рамках якої незалежних трейдерів примушували користуватися елеваторами та логістичними комплексами Єрмолаєва.
У цій конфігурації Вадим Єрмолаєв, обмежений санкціями РНБО, був змушений переписати свої 50% у ТОВ «Потоки» на номінального власника, лояльність якого трималася виключно на фізичному авторитеті олігарха. Усунення Єрмолаєва (або введення його в стан тривалої недієздатності) автоматично руйнує контроль над номіналами, дозволяючи групі Кіпера-Дралюка повністю поглинути стратегічні активи вартістю в мільярди гривень.
Для забезпечення безкарності цієї схеми задіяно «прокурорський щит» в особі Марії Вдовиченко, яка з грудня 2025 року обіймає посаду першої заступниці Генерального прокурора. Вдовиченко є багаторічною соратницею Олега Кіпера, а її родина має глибокі зв’язки з Російською Федерацією: рідний брат Олександр Левандовський працює у військовій прокуратурі РФ в окупованому Криму, а батько володіє кримським бізнесом, сплачуючи податки окупантам. Наявність такої фігури на вершині Офісу Генпрокурора гарантує блокування будь-яких кримінальних проваджень щодо одеських земельних та портових махінацій.
Сценарій В: Транснаціональний кримінальний слід та сімейна спадщина
Третій сценарій пов’язаний із діяльністю старшого сина олігарха, 35-річного Артура Єрмолаєва, та його інтеграцією в транснаціональний кримінальний синдикат Milton Group. Ця мережа ошукала тисячі громадян у країнах ЄС та США на суму понад 100 мільйонів євро через фіктивні інвестиційні платформи, відмиваючи гроші через естонський Versobank Володимира Фогеля.
У грудні 2025 року Артура Єрмолаєва заарештували на Кіпрі та екстрадували до Естонії. У квітні 2026 року він визнав провину, сплатив рекордні 8,5 мільйонів євро штрафу та компенсацій, отримав 5 років умовно і вилетів приватним літаком до Тель-Авіва. Така швидка угода з правосуддям свідчить про те, що Артур міг піти на співпрацю з європейським слідством та розкрити трансакційні шляхи та реальних керівників синдикату, зокрема його неформального лідера Давида Тодуа. Це створило пряму загрозу для ватажків мафії, зробивши родину Єрмолаєвих мішенню для помсти.
| Політичне прикриття та крипто-фінансовий ланцюг синдикату Milton Group |
| Давид Тодуа (неформальний лідер Milton Group, зв’язки з екс-міністром оборони Грузії Д. Кезерашвілі) |
| ↓ заснував в Україні |
| ТОВ «Анлок Груп» (керівник — Гія Гецадзе, екс-заступник міністра юстиції Грузії та України) |
| ↓ спільно з бізнес-партнером |
| Віктор Плескун (співзасновник консалтингової групи Rasons; екс-директор ТРЦ Ocean Plaza; член наглядової ради Демурінського ГЗК) |
| ↓ працевлаштований помічником нардепа |
| Наталія Локтіонова (народний депутат від «Слуги народу», рідна сестра Марії Левченко) |
| ↓ родинний та кадровий вплив |
| Марія Левченко (особиста помічниця Президента Володимира Зеленського) |
| ↓ чоловік помічниці |
| Олександр Гогілашвілі (екс-заступник міністра внутрішніх справ із російським паспортом, радник екс-глави ГУР К. Буданова) |
| ↓ спільне проживання в резиденції (с. Хотів) |
| Кирило Буданов (екс-начальник ГУР МОУ) та Діана Стрелковська (власниця маєтку, екс-дружина російського конвертатора В’ячеслава Стрелковського) |
Ця схема демонструє безпрецедентний рівень проникнення тіньового капіталу у вищі ешелони влади. Віктор Плескун, який керував столичним ТРЦ Ocean Plaza вартістю 300 мільйонів доларів та контролював стратегічний націоналізований Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат, є офіційним помічником нардепа Наталії Локтіонової. Локтіонова — рідна сестра Марії Левченко, яка є ключовою довіреною особою та особистою помічницею Президента. Чоловік Левченко, Олександр Гогілашвілі (звільнений з МВС через скандали та наявність російського паспорта), став радником Кирила Буданова. Більше того, родини Левченко, Гогілашвілі та Буданова тривалий час спільно проживали в елітному маєтку в Хотові під Києвом, який належить Діані Стрелковській — колишній дружині В’ячеслава Стрелковського, громадянина РФ та організатора найбільших в Україні конвертаційних центрів для ухилення від ПДВ.
Паралельно в родині Єрмолаєвих точився внутрішній конфлікт за спадщину. Вадим Єрмолаєв масово переписував закордонні компанії та елітну нерухомість (зокрема лондонську Wycombe Square Investments LLP) на свою цивільну дружину Ганну Насобіну та їхнього неповнолітнього сина. Це викликало різке занепокоєння першої дружини Ганни Єрмолаєвої та її дорослих дітей. Маючи прямий доступ до професійних кілерських мереж через інфраструктуру Milton Group, ображена гілка родини мала як фінансовий мотив (запобігання виведенню активів на коханку), так і технічну можливість організувати вибух у Монако як «попередження».
Синергетичний вердикт: найвірогідніший інтегрований сценарій
Порівняльний аналіз наявних даних дозволяє відкинути поодинокі версії та вибудувати єдину, найбільш несуперечливу та фактологічно підтверджену картину злочину.
| Критерії порівняння | Сценарій А (Конкуренти) | Сценарій Б (Рейдери ОВА / СБУ) | Сценарій В (Криміналітет / Сім’я) |
| Операційний мотив | Знищення бізнес-конкурента для захоплення ринку девелопменту. | Повне поглинання порту ТОВ «Потоки» на Дунаї вартістю в мільярди. | Помста за угоду в Естонії; блокування передачі спадщини коханці. |
| Доступ до виконавців | Опосередкований, через фінансові вливання в криміналітет. | Прямий. Виконавці — діючі офіцери ГУР (Реут) та СБУ. | Прямий, через мережу міжнародних call-центрів Milton Group. |
| Адміністративне прикриття | Обмежене, переважно через медійні зливи лобістів (Гончаренко). | Абсолютне. Контроль Одеського регіону (Кіпер) та ОГП (Вдовиченко). | Посереднє, через неформальні зв’язки в Офісі Президента та ГУР. |
| Операційна поведінка після замаху | Пасивне спостереження за ходом офіційного слідства. | Надзвичайно активна. Тортури, ліквідація Березовської, фальсифікація мотиву. | Спроба легалізувати активи через іноземні суди та реєстратори. |
| Загальна вірогідність | Середня. | Екстремально висока. | Висока (як супутній чинник). |
Найвірогіднішим сценарієм є гібридна змова групи Кіпера-Дралюка з використанням залучених можливостей транснаціонального криміналітету.
Замовники з оточення Одеської ОВА та СБУ, маючи на меті рейдерське захоплення ТОВ «Потоки» після введення санкцій проти Єрмолаєва, залучили для виконання делікатного завдання діючих офіцерів спецслужб — Євгена Реута (ГУР) та його напарника з СБУ. Ті, своєю чергою, через криптоканали профінансували Анастасію Березовську, пов’язану з тіньовим світом конвертаторів та кібершахраїв. Координація могла відбуватися за мовчазної згоди кримінальних лідерів Milton Group, ображених на родину Єрмолаєвих через провал в Естонії.
Коли замах у Монако пішов не за планом (Єрмолаєв вижив, а французька поліція швидко ідентифікувала виконавицю), Березовську терміново евакуювали в Україну до моменту виставлення картки Інтерполу. Розуміючи, що трансакції на її криптогаманці неминуче виведуть слідство на Реута та офіцера СБУ, куратори заманили Березовську до заміського будинку, де піддали тортурам у спеціально обладнаному підвалі, щоб переконатися у відсутності компромату на замовників, після чого розстріляли.
Подальший поспіх із «розкриттям» справи та миттєве зізнання Реута в «особистій ненависті» за повної відсутності замовників є зрежисованою виставою під тиском Офісу Президента. Це дозволило виконати вимогу Елісейського палацу щодо закриття справи до саміту в Анкарі, врятувати від розслідування вище керівництво Одеської ОВА та ОГП, локалізувати справу як звичайне побутове вбивство та залишити стратегічні активи Єрмолаєва під фактичним контролем рейдерів.
Напишіть відгук до статті