Неймовірно, але факт – проти мера Житомира відкрили кримінальне провадження за «завдання збитків екології» на 200 млн грн під час опору окупантам на початку вторгнення.
Коли треба було зупинити рашистів на підступах до Києва, військові підірвали дамбу в Козаровичах. Це створило непереборну перешкоду для загарбників. Щоб це було ефективніше, військове командування звернулося до мера Житомира спустити водосховище на річці Тетерів, аби до Київського водосховища потрапило більше води.
І ось тепер проти мера Житомира правоохоронці порушили справу. Сюрреалізм якийсь. Не вперше. Кримінальні справи проти генерала Кривоноса і полковника Червінського вже засвідчили, що захист України може стати підставою для переслідування. Особливо, якщо людина, яку переслідують, не є в команді влади.
Кримінальна справа — «нагорода» за оборону Києва
Правоохоронні органи відкрили кримінальну справу проти житомирського міського голови Сергія Сухомлина «за завдавання екологічних збитків державі на суму 200 млн грн». Подія показова як суспільно, так і конкретно для мене.
Середина березня 2022 року. Російська орда — бронетранспортери, танки, «Гради», «Урагани», поромна та інша техніка, тисячі російських солдатів та офіцерів — перебувають на відстані пів кілометра від адміністративної межі столиці України на західному житомирському напрямку (села Гореничі, Стоянка), п’яти кілометрів — на північно-західному (Буча, Ірпінь), ще п’яти кілометрів — на північному напрямку (село Мощун). Тривають жорстокі бої під Києвом у Мощуні, Бучі, Ірпені, Гостомелі… Перед ордою — заплава невеличкої річки Ірпінь і сама річка шириною від трьох до п’яти метрів, глибиною метр-два, а то й менше, із зірваними мостами на Київ у селах Стоянка, Гостомель, Романівка…
У Києві обстріли, активність ДРГ, з 20:00 15 березня по 7:00 17 березня 2022 року запроваджено суцільну комендантську годину, бо є інформація, що росіяни 16 березня планують форсувати річку Ірпінь і штурмувати Київ.
Та глобальний наступ росіян було зірвано. Про це я вперше довідався 18 березня вранці від полковника Кельта, командира одного з підрозділів нашого батальйону, який дислокувався північніше міста Вишгород неподалік села Козаровичі й у справах служби прибув до штабу батальйону.
На запитання, чому полковник Кельт думає, що штурму Києва не буде, я отримав відповідь, яка вразила й додала мені сил: «Штурму не буде, бо хлопці зірвали дамбу в Козаровичах, яка відділяє гирло річки Ірпінь від Київського водосховища. А там — перепад вод кілька метрів, рівень водосховища набагато вищий за рівень річки. Вода з Київського моря хлинула в річку Ірпінь, затопила її широчезну заплаву, утворилося непрохідне болото для техніки й особового складу росіян на десятки кілометрів від Білогородки на південно-західній околиці Києва аж до Козаровичів на березі Київського водосховища. Ординці не пройдуть». Так і сталося.
Річка Ірпінь, води Київського водосховища, Збройні сили України й наші громадяни врятували Київ від російської орди. Серед цих громадян — житомирський міський голова Сергій Сухомлин, який, мабуть, поки що й не здогадується про це.
Та я про це знаю. Бо після демобілізації за віком із Територіальної оборони Збройних сил під враженням від того, що могло б статися з Києвом та Україною, якби не підрив шлюзів ірпінської дамби в Козаровичах, я почав шукати інформацію і людей, причетних до цієї блискавичної, у доброму розумінні зухвалої стратегічної операції, яка врятувала Київ та Україну.
Підривів шлюзів дамби (кажуть ще «греблі») у Козаровичах було два. Перший — на десятий день великої війни, 5 березня, коли росіяни були ще за кілометрів 20 від Козаровичів і, відповідно, від Києва. Під греблю заклали 500 кг вибухівки, у результаті вибуху утворився отвір приблизно метр у діаметрі, у який ринула вода в річку Ірпінь із Київського водосховища. Наказ на операцію щодо підриву дамби й наступних дій із наповнення Київського водосховища давав командувач оборони міста Києва, нині командувач Сухопутними військами України генерал-полковник Олександр Сирський.
Проте після першого вибуху вода затопила територію лише біля самої дамби й не піднялася далі по руслу Ірпеня. А тоді росіяни вже захопили Бучу, Ірпінь (місто), Гостомель, Стоянку, Гореничі, почали наводили понтонні переправи неподалік Мощуна й переправлятися там на правий берег Ірпеня, одночасно готуючи штурм Києва із західного та північно-західного напрямків (Стоянка, Гореничі, Ірпінь, Буча). Тому довелося підривати вдруге.
Цього разу підготуватися до підриву було складніше, бо росіяни стояли поруч — у Козаровичах на лівому березі Ірпеня. Але українським воїнам разом із місцевими тероборонівцями вдалося закласти біля тонни вибухівки й здійснити спрямований підрив. З Київського моря ринув посилений потік води в річку Ірпінь. Та її знову було мало.
І тому почалася робота з максимального насичення річки Ірпінь водою з інших джерел. Командування оборони Києва ухвалило рішення підвищити рівень Київського водосховища. Для цього спочатку закрили шлюзи Київської ГЕС, та цього теж виявилося недостатньо.
Тоді, як розповідав мені колишній міністр рибного господарства, а нині — керівник регіонального відділення Агентства водних ресурсів України Микола Шведенко, було здійснено спуск десятків мільйонів кубічних метрів води з усіх водосховищ вище по течії Ірпеня, щоб підняти рівень у річці, а також із річки Тетерів, яка впадає в Київське водосховище, і її притоки — річки Здвиж.
Рішення про відкриття шлюзів водосховищ на річках Тетерів і Здвиж ухвалювали вже з набутого напередодні досвіду. Цю операцію здійснювали з подвійним призначенням: для забезпечення підйому рівня води в Київському водосховищі, а разом з тим — і рівня води в річці Ірпінь, а також для розливу пойми самих цих річок, щоб створити непрохідний бар’єр для російської техніки.
Житомир стоїть на річці Тетерів. На території міста два водосховища. Житомирський міський голова Сергій Сухомлин, отримавши зі Штабу оборони команду про потребу скиду води із Житомирського водосховища, як перша особа міста, дав команду зробити цей скид. Було відкрито шлюзи й скинуто в річку Тетерів, яка впадає в Київське водосховище, 6 млн м3 води. «Навіть директор комунального підприємства не знав, для чого це робиться» — каже у своєму інтерв’ю Сергій Сухомлин. Та, здається мені, житомирський міський голова думав, що скид води в Тетерів він робить лише для того, щоб знищити російську переправу на цій річці на північних підступах до Києва, унаслідок якої було затоплено й пізніше «затрофеєно» десятки одиниць російської техніки. Це правда, але не вся. 6 млн м3 води із Житомирського водосховища через водну гладь Київського водосховища влилися в русло й заплаву річки Ірпінь, щоб зробили їх непрохідним бар’єром для російської орди.
І ось сьогодні правоохоронці прийшли до житомирського міського голови й повідомили йому про відкриття кримінальної справи «за завдавання екологічних збитків державі на суму 200 млн грн» через те, що він дав команду скинути воду в річку Тетерів із Житомирського водосховища.
І ще раз, вдумаймося. Кримінальна справа за скид води фактично в річку Ірпінь, на лівому березі якої стоїть озброєна до зубів орда, готова до штурму столиці України. Пред’явлено екологічних збитків на 200 млн житомирському міському голові, завдяки діям якого, по-перше, знищено й потім «затрофеєно» десятки одиниць російської техніки в заплаві річки Тетерів; по-друге, зроблено реальний внесок в оборону Києва.
Може, саме вода із Житомирського водосховища й стала останньою краплею, яка зробила непрохідним ірпінське болото в Мощуні, де бої тривали до кінця березня.
Що це за сюрреалізм і про які збитки йдеться? Як казав мій колега, хто автор і хто замовник? І де, цікаво, у березні 2022 року були правоохоронці, які відкрили сьогодні цю кримінальну справу?
Пам’ятаю, 1990 року Житомирська міська рада, головою якої я тоді був, за рік і три місяці до проголошення незалежності й відновлення державності України підняла над своєю ратушею синьо-жовтий український прапор і зробила ще цілий ряд кроків, які ну дуже не сподобалися тодішнім обласним компартійним і радянським керівникам (це були ще часи СРСР). От вони й дали команду підконтрольним їм «правоохоронним органам»: «Шукати все що можна на Мельничука!».
І пішли хлопці шукати: на завод, де я працював головним економістом до обрання житомирським міським головою, на роботу дружини, думаю, що й до моєї оселі з «прослуховуванням», бо в міськраді вони мене активно слухали завжди. Хлопці шукали-шукали, повернулися ні з чим і кажуть своїм босам: «Не знайшли». А ті їм: «Як не знайшли? Ідіть і шукайте!». І що ви думаєте? Таки «знайшли». Приблизно те саме, що сьогодні на житомирського міського голову Сергія Сухомлина.
Минуло 33 роки. Україна — незалежна держава. Розвалився Радянський Союз, компартія згинула разом зі своєю ідеологією. Ухвалили Конституцію, яка установила, що народ шляхом виборів здійснює владу як через органи державної влади, так і через обрані ним органи місцевого самоврядування — рівною мірою. Триває велика війна з Росією. Здавалось би, має бути принаймні повага до людей, до керівників, які вже зробили свій внесок у перемогу над ворогом і далі його роблять (витрати на Збройні сили з міського бюджету Житомира у відсотках до його розміру — найвищі серед усіх обласних центрів України).
Та історія, схоже, повторюється.
