Історія, описана Texty.org.ua стосується подій, які розгорталися задовго до оголошення СБУ підозри в державній зраді Шарію, але новина лише підкреслює викладені у статті факти.
“Їдь у Москву”
– Слухай… Тобі треба приїхати в Москву і побачити, що таке Москва і як вона живе, – мій новий знайомий, 29-річний слідчий головного управління Федеральної служби Російської Федерації з контролю за обігом наркотиків (ФДМС) Денис Лукьянов активно розхвалює столицю РФ, називаючи її “крутєйшим мегаполісом, де свій капітал тримає весь світ”.
– Ти жартуєш? Мене одразу на кордоні спіймає ФСБ. Я ніколи в житті не перетну кордон із Росією, – кажу я, дивуючись, невже мій співрозмовник думає, що після годинного знайомства я погоджуюся на таку вбивчу для українського журналіста ідею?
– Та-а-ак, – Денис зробив кількасекундну паузу. – Це тобі хто сказав?
– Уже були інциденти, коли українських журналістів затримували в Росії.
– Я можу подивитися список людей, кому заборонений в’їзд, – заспокійливим тоном продовжує слідчий. – Можу за тиждень цю інформацію добути. Тому це брєд. На якій підставі? За що тебе не пустять? Я впевнений, що тебе пропустять із легкістю.
– Пропустять. А потім посадять, – сміюся я.
– Оце ти на приколі! У нас в Росії що, що, а суди працюють краще, ніж в Україні! Пропустять тебе нєфіг дєлать і навіть по базі ніхто пробивати не буде!
– Звідки ти знаєш?
– У мене великі зв’язки в Федеральній міграційній службі, бо там багато друзів та одногрупники працюють. До речі, два тижні тому (розмова відбулася у березні 2020 року – ред.) Віктор Медведчук отримав російське громадянство. І знаєш, за скільки йому зробили посвідку на проживання? За добу!
Я спілкуюся із Денисом через силу. Ми з ним познайомилися у Фейсбуці кілька днів тому. Хлопець подивився відео блогера Анатолія Шарія, в якому той висміяв мій виступ на тренінгу для журналістів. А потім вирішив розважитися і написав мені образливе повідомлення (лінк на мій профіль Шарій також розмістив у коментарях під відео): “Сиділи з братом і сміялися. Напишу, думаю, все одно не відповіси. Побачиш же, що сторінка фейкова!”
Денис був одним із чотирьох невідомих мені користувачів, які написали мені огидні слова в особистих повідомленнях. Я вирішила спробувати розговорити усіх цих небайдужих коментаторів, щоб зрозуміти, хто вони та чому так палко підтримують ідеї Шарія.
Наприклад, розговорившись зі мною у переписці, Денис розповів, що народився і виріс в Україні, але у 2007 році переїхав із родиною до Москви, здобув юридичну освіту і два роки тому пішов на держслужбу.
Росіянин не вважає Анатолія Шарія проросійським політиком. І погоджується з усіма наративами, які той продукує.
“Так, у нас тут люблять Шарія. Та й в Україні з кожним днем все більше людей, які його дивляться! Скоро він буде сидіти в Раді. Пом’янеш мої слова. Давай з тобою закладемося – на київський торт!” – філософствує слідчий, а заодно розпитує мою дату народження та місце проживання.
Цілу годину Денис безуспішно намагався втовкмачити мені, що президента РФ є за що поважати, ціни в Москві нижчі, ніж в Олександрії, а російсько-українська війна – “це не війна двох народів (бо українці та росіяни – це один народ), а війна довбо***ів, які стоять зверху”.
А потім плавно перейшов на тему роботи в ФДМС (яка йому дуже подобається через високі зарплати та вигідний соцпакет) і чудових колег, які працюють в Федеральній службі безпеки.
“…У мене половина відділу в ФДМС – ФСБшники, – не соромлячись, розказує Денис. – А що? Це такі ж люди, як і ми! Половина з них або народилися в Україні, або мають там родичів. Мені вони більше подобаються, ніж звичайні менти. Менти зробили громадянам більше болю, ніж ФСБшники. ФСБшники ті, яких я знаю, взагалі адекватні мужики…”.
Мені здається, чи він хоче мене завербувати?
Віддана агентура
Ця історія почалася 10 березня 2020 року, коли Інститут масової інформації провів тренінг для журналістів про правила висвітлення спалахів хвороб, зокрема Covid-19. Я виступала на цьому заході, презентуючи своє розслідування про те, як проросійська мережа організувала паніку в Нових Санжарах. А вже наступного дня на ютуб-каналі Анатолія Шарія з’явилося відео, в якому він висміював мій виступ та намагався довести, що Росія та він не має жодного стосунку до інформаційної кампанії із нагнітання цієї паніки.
“Отакої! Російські спецслужби організували паніку! – сміявся блогер. – Ой-ой-ой! Де вони організували паніку? Це Росія придумала? Не віриться просто. Це інфантильна історія для недоумкуватих!”
Тема причетності Російської Федерації до інформаційної кампанії із нагнітання паніки в Нових Санжарах дуже зачепила підписників блогера (а їх у нього понад 2 млн). Всього за кілька днів під цим відео з’явилося понад 10 тис. коментарів. Для порівняння: зазвичай відео із такою кількістю переглядів набирає від 2 до 5 тис. коментарів.
Майже всі коментатори говорили мовою ненависті та принижували лекторку, використовуючи весь арсенал нецензурних слів. Але це і не дивно. Реакція цілком прогнозована.
Тут же згадую слова Дениса: “Я Вконтакте Шарія дивлюся. Там коментять теж в основному фейкові акаунти та росіяни. Мужики 60-річні фотки свої поховали, дружина не дає, начальник у зад трахає і він попу свою залишає в соцмережах. Вони від своєї злості та тупості сидять і коменти строчать”.
Мені стало цікаво інше: звідки блогер дістав відео із тренінгу, якщо в цей час він перебував за тисячі кілометрів від України?
За словами директорки Інституту масової інформації Оксани Романюк, про місце проведення заходу організатори повідомляли лише акредитованим учасникам, публічно адреса ніде не з’являлася. Отже, витік інформації мав відбутися саме від учасників тренінгу, які записували його відео від початку до кінця.
Прокручуючи подумки події того дня, я пригадала, що після виступу до мене підійшла колега і попросила записати інтерв’ю. Ми вийшли у коридор і почали зйомку. В цей час із зали вибігла журналістка телеканалу “NewsOne” Тетяна Жембоцька і почала знімати мене на мобільний телефон, поки я давала коментарі.
“Я бачила, як за хвилину до цього Жембоцька емоційно розмовляла з кимось по телефону зі словами: “Я прийшла на тренінг про те, як висвітлювати пандемію, а тут ТАКОЄ!”, – пригадує директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.
Схоже на те, що цю журналістку обурила теза під час виступу про те, що паніка в Нових Санжарах нагніталася на телеканалах “Наш”, “Зік”, “112” та “NewsОne” (де вона і працює). Це могло послужити мотивом передачі відео із тренінгу Анатолію Шарію.
Ютуб-канал Шарія. Оплата – в рублях
Анатолій Шарій створив свій ютуб-канал у 2013 році. Зазвичай хронометраж відео складає 10-15 хвилин. В кожному з них блогер детально аналізує події в Україні та світі, а в якості аргументів наглядно демонструє документи (які потрібно десь знайти і вивчити), інфографіку (яку потрібно створити) та нарізки із відео (яке треба змонтувати).
Щомісяця на цьому ютуб-каналі з’являється 70-80 відеороликів. Навіть якщо займатися виключно виробництвом таких відео цілий день, за такий короткий проміжок часу одна людина не може створити стільки контенту. Втім, Шарій не пояснює, як він все встигає і за які кошти живе – рід його професійної діяльності, який приносить гроші, невідомий.
У зламаній хакерами електронній переписці російського пропагандиста Кирила Фролова 2016-го року ми знайшли згадку про те, що насправді виробляти контент для ютуб-каналу Анатолію Шарію допомагає цілий штат із двадцяти людей.
Також у листі вказано, що місячний бюджет цього проекту – близько 1,2 мільйони російських рублів ($16600 по валютному курсу того часу). Тобто, в середньому один працівник ютуб-каналу Шарія отримував на той час $830. Не те, щоб дуже багато.
“Давайте знайомитись”
Відео про тренінг, де я виступала, Анатолій Шарій традиційно опублікував і на своїй сторінці у Фейсбуці. Під дописом з’явився 171 коментар – в якому так само звучала мова ненависті до лекторки. Проаналізувавши інформацію із профілів усіх цих коментаторів, я з’ясувала, що кожен другий із них – це фейкові користувачі, жителі Російської Федерації та прихильники “Партії Шарія”.
Після публікації цього допису особисті образи посипалися і в особисті повідомлення. Я відповіла на образливі повідомлення чотирьох акаунтів, в яких майже не було інформації про користувача. Вони пояснили, що відео Шарія викликало у них бурю емоцій, яку вони не могли стримати, а тому вирішили написати мені – щоб мені стало соромно за свою роботу.
Втім, згодом троє із них в процесі розмови розповіли про себе та вибачилися за сказані на мою адресу образливі слова.
Вячеслав та Сергій у переписці розповіли, що регулярно дивляться відео Шарія, і зізналися, що не витрачають час на перевірку інформації, яку він озвучує. Тому висновок маніпулятивне чи ні моє розслідування про вплив російських мереж в Україні на паніку в Нових Санжарах вони зробили, навіть не прочитавши публікації.
“Ви наводили недостовірну інформацію і перекручували факти. Ви не зможете підтвердити їх документально”, – заявив у процесі розмови Сергій Гапієнко.
І лише після детальних моїх пояснень всіх деталей виступу коментатори визнали, що погарячкували та зробили поспішні висновки. Згодом вони почали писати мені самі, спілкуючись уже в дружній манері. А Вячеслав навіть запросив погуляти в парку та зіграти в шахи.
Беззмістовною вийшла розмова лише з фейковим акаунтом без фотографії із іменем Евгений Белошицкий. Він виявився незламним у своєму бажанні принижувати та ображати співрозмовника. Довго намагався переконати мене в тому, що російська влада жодним чином не причетна до розсіювання паніки в Нових Санжарах. І в якості “доказів” надіслав мені розслідування із сайту “Страна.ЮА”.
Системний злив
Днями СБУ оголосила підозру Анатолію Шарію у державній зраді. У редакції ТЕКСТІВ немає матеріалів слідства, але про тісну співпрацю Анатолія Шарія із Федеральною службою безпеки Російської Федерації може свідчити ілюстративна історія, учасником якої у серпні 2018 року був кримський журналіст Євген Гайворонський (зараз він живе та працює у Києві).
“Путінський режим – не повністю монолітна вертикаль. Це вертикаль, всередині якої всі ці жаби з гадюками воюють один з одним за фінансові потоки, за активи. І у цих інформаційних війнах використовують компромат, щоб усунути конкурентів від влади, – розповідає Євген. – До мене звернувся депутат так званої міськради Ялти Олексій Яковенко і каже: “Давай мочити мера Ялти Олексія Челпанова. Він фінансовими потоками не хоче ділитися із “главою Криму” Сергієм Аксьоновим та місцевими ФСБшниками, бо в нього є “дах” у Москві”.
Формальним приводом для скандалу мало бути те, що Челпанов призначив керівником департаменту земельних відносин Ялти “нестабільного перебіжчика” Сергія Калініченка, який в 2016 році повернувся з Криму на материкову Україну і працював там у міграційній службі. А потім знову приїхав до Криму.
“Я не хотів виходити на пряму хвилю війни з Челпановим, – каже Гайворонський. – Думаю – замочу його руками інших людей, подивлюся, що буде. Це досьє по Калініченко я одночасно надіслав в фейсбуці через месенджер місцевому політику Олександру Юрьєву і активісту Олександру Таліпову, які мали зв’язки з місцевим ФСБ”.
Через кілька годин Олександр Юрьєв опублікував на своїй сторінці у фейсбуці викривальний пост про Калініченка, і виклав матеріали, отримані від журналіста Гайворонського.
“І Таліпов мені прямо сказав: “Ми по своїй ФСБшній конторській лінії з нашою людиною Анатолієм Шарієм поговоримо – він від мене все бере. І Шарій замочить тих людей, яких ти пропонуєш замочити”,- розповідає Гайворонський.
І справді – в цей же день відео про Калініченка із тими ж доказами з’явилося на ютубі-каналі у Анатолія Шарія: “Ці люди сьогодні говорять одне, а роблять інше. Завтра будуть робити третє, а говорити щось друге. Мразі”, – емоційно підсумував блогер.
Після цього інформаційна кампанія проти так званого мера Ялти на цьому не закінчилася. Тему підхопив цілий ряд ЗМІ. Через рік Челпанов достроково склав повноваження “за власним бажанням”. Свою посаду втратив і Калініченко.
На відміну від них, мені звільнення через нападки Шарія не загрожує. Розуміючи кінцеві цілі цих акцій (відстоювання інтересів Російської Федерації), образливі слова та емоційні вислови ворожих кібер-солдат здаються пшиком. Спецоперація вважається проваленою, якщо агент впливу не задає порядок денний, а істерично верещить від болю.
Після того, як СБУ оголосила про підозру Анатолію Шарію, він заявив, що йому “начхати”, але всього за добу опублікував чотири дуже емоційних відео: “Україна – це колонія. Україна – це чорна діра. В Україні – громадянська війна. І я повторюю це ще раз, і ще раз. Це політичне переслідування”.
Через 11 місяців після знайомства, мій знайомий хейтер Сергій Гапієнко так само не вірить у причетність Шарія до Російської Федерації. І повторює його слова: “Думаю, ніде крім України не оцінять старань слідчих, прокурорів і суддів. Зрозуміло, що в усьому світі справу визнають політичною”.
