Наталя ІЩЕНКО
Про коронавірус Covid-19, його небезпеку та загрозу його поширення світом я почала — із посиланням на офіційні джерела — писати в себе на Фейсбуці із самого початку епідемії, коли страшні новини надходили лише з Китаю. У відповідь купа колег, друзів та знайомих повторювали одні і ті самі речі: «не поширюй паніку», «це як грип», «туберкульоз більш небезпечний». Лише кілька людей дійсно уважно ставилися до повідомлень про нову хворобу та обережно намагалися спрогнозувати, що буде далі.
Я звернула увагу, що серед цих, скажімо так, песимістів, більшість була журналістами «старої школи», в основному — журналісти-міжнародники. Вони — як і я — весь час читали ЗМІ Європи та США, безпосередньо матеріали Всесвітньої організації охорони здоров’я, і намагалися скласти «картинку» на підставі даних з першоджерел.
Натомість тези «оптимістів» про незначущість нового вірусу майже повністю співпадали із тим, що генерували «лідери громадської думки» та засоби масової інформації… Росії. «Новий коронавірус — це такий грип», «ця хвороба небезпечна тільки для старих», «80% хворих мають легкі симптоми»… ці та і інші подібні твердження активно поширювалися в російському та в українському інформаційному просторі. При чому до цієї кампанії в нас активно долучилися і офіційні структури.
В той же час оглядачі європейських та американських медіа, аналізуючи ситуацію в Китаї, помічали, що дуже багато людей — і не лише похилого віку — мають суттєві ускладнення, значна частина хворих потребує реанімації, підтримки життєдіяльності за допомогою апаратів, при чому довгий період часу, що має значення не тільки вік, але і загальний стан здоров’я… Але наш інформаційний мейнстрім ці відомості із-за колишньої «залізної завіси» ігнорував, продовжуючи повторювати мантри RT (Russia Today).
Навіть коли особисто генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я Тедрос Аданом Гебрейесус заявив, що відсоток летальних випадків в результаті інфікування новим коронавірусом становить 3,4%, що значно вище смертності від сезонного грипу (менше 1%), це ніяк не зупинило хвилю оптимізму про «грипозний»: читай — несерйозний характер Covid-19.
Поки європейські країни готувалася до спалаху епідемії, українські медіа робили обурені сюжети про те, як односільчани змусили відсидітися на ізоляції родину, як прибула з Китаю. Той факт, що в Європі та в Америці тих, хто прибув з епіцентру епідемії, відправляли на карантин, подекуди навіть до військових баз, наші журналісти висвітлювали не так активно.
Потім епідемія почалася в Італії. Показники смертності почали змінюватися, досягнувши 18 березня жахливого рівня понад 9%. Але і це не змусило вітчизняні медіа та лідерів громадської думки віднестися до того, що відбувається, більш серйозно. Знов і знов довелося читати, дивитися та слухати сентенції про «грип» та «загрозу для стареньких» і дивуватися ігноруванню того факту, що першому виявленому в Італії хворому на коронавірус не було і 40 років, але він кілька тижнів провів в лікарні у важкому стані.
Українські журналісти натомість розшукали студента, який був Італії, але — без всякого карантину — намагався повернутися в гуртожиток, але із адміністрацією виникли проблеми. Ай-я-яй, наголошували медійники, як можна так знущатися над людиною? Те, що в цивілізованих країнах тих, хто приїхав із епідемічно небезпечних регіонів відправляли на двотижневу самоізоляцію, нікого не турбувало.
І я знаю чому — в нас і пересічні громадяни, і навіть журналісти провідних вітчизняних ЗМІ просто гадки не мали, що відбувається в світі, на наших західних кордонах зокрема. Наші популярні медіа традиційно міжнародні новини ігнорують, відповідно люди, що не мають звички «серфити» Інтернетом в пошуках інформації, позбавлені корисних та цікавих новин із-за кордону.
Втім, є і інша складова такої інформаційної ізоляції — свідома інфосамоізоляція.
Приклад: закарпатський портал «Mukachevo.net» на сайті та на своєму акаунті у соціальних мережах, зокрема, у Фейсбуці, подає інформацію про стан справ із спалахом нового вірусу в сусідніх державах. Така зацікавленість цією тематика дописувачів ресурсу є зрозумілою — місто знаходиться поблизу кордону із кількома країнами, які борються із епідемією; через Закарпаття проїжджає купа транзитного транспорту; самі закарпатці весь час постійно відвідували Угорщину, Словаччину, Румунію… Але замість «спасибі», що журналісти розповідають важливі новини, деякі користувачі соціальних мереж в коментарях обурюються: «навіщо сіяти паніку», «розповідайте нам про позитив». Тобто люди свідомо не хочуть знати правдивих новин, фактично, хочуть ізолюватися від правди.
Ця відмова від реальності стала однієї з причин такого активного розповсюдження фейків про низький рівень загрози від Covid-19. Люди — не тільки в Україні, але і по всьому світу — відмовлялися чути і бачити реальні факти, не хотіли робити реальні прогнози і ігнорували абсолютно достовірні відомості, якщо вони були неприємними.
Мер одного з північноіталійських містечок перед початком епідемії закликав не «здаватися заразі» і влаштував похід по барах. Пізніше в нього було виявлено коронавірус.
В Ірані місцева еліта вважала нову хворобу вигадками Заходу і не хотіла боротися із небезпекою. В підсумку розповсюдження Covid-19 вийшло з-під контролю, захопив навіть найвищі щаблі влади країни.
Але про це українські медіа небагато розповідали, самі мешканці України про це не читали, в результаті виявилося, що 44-річний депутат Верховної Ради, який захворів на коронавірус, примудрився, вже хворим, поспілкуватися із цілою купою колег. Багато депутатів і навіть урядовців почали панікувати, але сам віруснопозитивний політик взагалі не розуміє, що він зробив не так. Навіть ціле звернення записав, мовляв, «це ж як грип», «я всього пару днів покашляв», «небезпечно лише для людей старше 80-ти років»… Чи перенесуть в такій саме легкий формі хворобу ті, в кого є якась хронічна проблема зі здоров’ям чи люди 50+, яких в парламенті вистачає, він не задумався.
Причина такого дивного поводження із вірусною небезпекою не тільки в психологічному феномені небажання знати правду, в прагненні відгородитися «від негативу», яке є симптомом паніки, і не тільки в непрофесійності і містечковості значної частини вітчизняних ЗМІ. Проблема є більш системною.
Справа в тому, що загальний рівень знань про санітарію та гігієну в Україні виявився вкрай низьким. Дуже важко зрозуміти, як можуть українці купувати молочні та м’ясні продукти на стихійних ринках із землі, як взагалі можуть існувати ці розсадники антисанітарії, чому навіть в державних установах може не бути мила в туалеті, чому не те що не дезінфікувався, а навіть не мився громадський транспорт, чому після ліквідації санітарно-епідеміологічної служби практично припинили контролювати дотримання всіх необхідних норм в закладах громадського харчування, чому в умовах наявності в країні епідемій корі, туберкульозу та грипу хворі вимушені були звертатися до «сімейного лікаря» в поліклініку, тобто наражати на небезпеку всіх навколо по дорозі та в черзі. Але також незрозуміло і те, чому ці проблеми залишалися поза увагою засобів масової інформації. Так звана «соціалка», особливо на телеканалах, перетворилася в нас на суміш «чорнухи», «хайпу» із «мелодрамами». А ось соціальна та освітня функція журналістики якось поступово взагалі випала з полю зору.
Звісно, вчити українців сучасним цивілізованим правилам гігієни та дотриманню санітарних норм мали батьки, вихователі та вчителі ще в дитинстві, але і в дорослому віці медіа та лідери суспільної думки мали б нагадувати нам, що є нормою для цивілізованого світу, досліджувати, чи все в нас за сучасними стандартами, особливо у великих містах… Але це було нецікаво, нехайпово та непопулярно.
В підсумку в нас всі, від президента, міністра, депутата до журналіста та пересічного громадянина, демонструють дивовижне невігластво в питаннях протидії епідемії. Такі поняття, як інкубаційний період, шляхи передачі інфекції, для багатьох взагалі незрозумілі терміни. Звісно, життя зрештою всіх навчить, але для деяких вже буде запізно.
І, кажучи про медіа під час епідемії, не можна не згадати про необхідність дотримуватися і інформаційної гігієни також.
16 березня Служба зовнішніх дій Європейського Союзу, яка займається дослідженнями та боротьбою з дезінформацією в Інтернеті, зазначила у внутрішньому звіті, що з 22 січня зафіксовано майже 80 випадків дезінформації про спалах Covid-19, пов’язаний із російськими медіа. Основна мета дезінформації Кремля — посилити епідемічну кризу в західних країнах, зокрема, підриваючи довіру населення до національних систем охорони здоров’я — таким чином запобігаючи ефективному реагуванню на спалах коронавірусу, йдеться у документі. Ця дезінформаційна кампанія «покликана посилити розгубленість, паніку та страх».
У звіті розповідається, як інформаційні ресурси РФ працюють над розповсюдженням наративів, які спотворюють медійний простір. Значна частина дезінформації, яку транслювали прокремлівські медіа, стосувалася того, що вірус був створений людьми та використаний в якості зброї західними урядами.
Тут треба зазначити, що, незважаючи на те, що вчені кількох країн спростували цей фейк, ця «теорія змови» про коронавірус як зброю є дуже популярною і в Україні. Більше того — її транслюють навіть високопосадовці!
Напевно, вірити в страшні казки нікому не заборонено. Але проблема в тому, що ця віра нищить здатність до опору реальній загрозі в реальному світі. В цих умовах небезпека, яку не хочеться бачити, про яку неприємно знати правду, про яку створюються міфи, не зникає, а стає ще більш небезпечною.
