За волонтерство, за український віночок, за українську мову: У полоні “Бєса” волонтерці відрізали ножицями пальця і перебили коліна

Били гумовими палицями з металевими стрижнями, молотками, витягали око, свердлили кістки електричним дрилем, відрізали палець ножицями. Це не був допит, просто били. За те, що волонтер, за проукраїнську сторінку у соцмережі, за те, що на фото в українському віночку. Били, тому, що це приносило їм задоволення.

Про жорстокі тортури полону російських «казаків» розповіла українська волонтерка, майданівка, Ірина Бойко, яка провела у полоні 99 днів.

Я дуже довго говорила російською. Мене дуже сильно били за українську мову. Вибачте, мені важко перестроїтися. А я дуже люблю рідну мову,” – розповідає Ірина.

Ірина Бойко неодноразово возила допомогу українським військовим у зону бойових дій. Це були здебільшого продукти харчування.

19 червня 2014 року активістка разом із ще трьома майданівцями їхали двома автівками у зону АТО, щоб передати допомогу. На Луганщині на блок посту під селищем Должанським їх захопила банда російських «донських казаків».

“Це справжні нелюди. Дуже жорстоко катували. Били гумовими палицями з металевими стрижнями, молотками, свердлили кістки електричним дрилем. Вставляли ложки під повіки, намагаючись виймати очі. Тепер одне око у мене майже не бачить.

Щоб відвести загрозу від хлопців, я сказала, що я є керівником групи, яка виконує благодійну місію. “Ти, сука, привезла “укропам” жрачку, і це називаєш благодійною місією?” – кричали терористи, не перестаючи знущатися.

До ранку у мене просто не було обличчя – воно розпухло і перетворилося в криваво-синє місиво. Минуло вже чотири місяці, а синці під очима, як бачите, досі залишилися”, – пригадує волонтерка.

Також визволена показала місце, де раніше був її палець і розповіла подробиці катувань.

“Наді мною казаки знущалися. У першу ж ніч відрізали. Ножицями. Все швидко зробили. Боляче не було”, – зізналася жінка.

Олександр Чорний, комендант Антрациту. Він дуже цим пишався. Тим, що має змогу бити жінку. Він сказав, що йому дуже подобається, “коли ці мішки падають” (прим. мішки – це люди). Тому я просто стояла. В ступорі. Я не відчувала біль“, – пригадує Ірина.

Вона додала, що з неї знущалися за кожне українське слово.

“Добре, що жовто-синій прапор, який везли бійцям на передову, я встигла заховати в труси. Інакше ми б не розмовляли зараз…” – розповіла Бойко.