Влада починає чергову боротьбу за контроль за потоками на ОПЗ

Одеський припортовий збираються приватизувати вже багато років. Але замість цього його постійно втягують в якісь схеми. Ось і зараз приватизацію відклали на кінець року, а в п’ятницю на підприємство призначили в.о. директора Миколу Синицю – власника ресторанів «Два гуся». Що це може значить для підприємства #Букви запитали у першого заступника директора Одеського припортового Миколи Щурикова

Нагадаємо, що ОПЗ – одне з найбільших підприємств з переробки природного газу в аміак і карбамід, які є основними мінеральними добривами. Через борги, які сформувалися ще при владі Януковича ОПЗ простоював з кінця квітня 2018 року до серпня 2019 року. Завод запустився за договором переробки давальницької сировини від компанії Агро Газ Трейдинг. З якою так і працює.

Що на вашу думку означає призначення виконуючим обов’язки глави ПАТ “Одеський припортовий завод” Миколи Синиці?

Мені взагалі не зрозуміле призначення людини не з галузі, яке не має під собою ніяких економічних підстав. Тільки політичні. Це чергова боротьба за контроль над потоками – нічого іншого я не бачу.

ОПЗ успішно працює останнім часом. Уже півроку на підприємстві все добре, крім того, що сьогоднішня влада буде намагатися зупинити завод і призначати людей, щоб покласти підприємство. Так вже було в 2016 році, коли були справи НАБУ, які повністю паралізували роботу заводу. Сьогодні, мені здається, включаються ті ж інструменти, тобто спроба дестабілізації обстановки на заводі, зупинка, знецінення та передача в чиїсь руки.

Як вам здається, завод все ж буде приватизований?

Ой, ви ж знаєте – це історія 20-річна. Але якщо завод не буде приватизований, то він точно перетворитися на металобрухт. Якщо ми хочемо, щоб завод вижив, його потрібно віддати приватному власнику.

Читайте також:  Как делки от "Самопомощи" в горсовете Днепра проворачивают свои схемы при момощи мера Филатова

Наскільки впала ціна заводу, з тих пір як за нього боролися Коломойський і «Нортіма» в 2009?

Коломойський свого часу готовий був заплатити близько 600 мільйонів доларів і судився з «Нортімою», яка виграла конкурс. Потім було вже при мені кілька спроб приватизації, в 2015 зі стартовою ціною 550 мільйонів. Остання оцінка вже була 54 мільйони доларів. Тобто ціна впала в 10 разів. При цьому на заводі нічого не змінилося і структура боргів не змінилася. Реструктуризації боргів ніхто не проводив. Реально було видно, що його ніхто не хоче приватизувати. Тому що для того, щоб приватизувати таке підприємство потрібно зробити дії по реструктуризації боргів заводу. А цього не зробили.

Ви маєте, на увазі борги перед Ostchem Дмитра Фірташа ($250 млн) і «Нафтогазом» (2,2 млрд.грн.)?

Так.

А які шанси, що хтось захоче купити підприємство з цими боргами?

Шанси, що підприємство куплять із задоволенням, є. Питання, як оформлені ці борги. Якщо це вичерпні зобов’язання, які зрозумілі і здійсненні – це можливо. Якщо ж людина купує кота в мішку і не розуміє, які штрафні санкції будуть, які суди ще будуть і скільки проблем її чекає з цим багажем заводу, тоді, напевно, інвестора не знайдеться. Для того, щоб завод був проданий потрібно розуміти, не тільки, скільки боргів, а як вони будуть погашатися. Наприклад, сьогодні портфель боргів – 10 мільярдів гривень. Але якщо у вас є графік погашення та угоди з кредиторами за схемою погашення (на 10,20, 50 років), то вже зрозуміло, варто в це влазити чи ні.

Або ж це повинна бути закулісна гра, коли у тебе є неформальні домовленості з власниками боргів і людина, яка буде купувати буде заангажована і розуміти, як погашає ці борги. Тому що у неї є цей неформальний контакт з реструктуризації боргів.

Читайте також:  Депутат Киевсовета Сергей Харчук не задекларировал квартиры почти на три миллиона

Або це буде прихований представник кредитора, який буде іншою особою, але представляти його інтереси.

Призначеного в.о. Синицю ми можемо пов’язувати з якимись фінансово-політичними групами чи це людина з вулиці?

Не можуть людину з вулиці поставити сюди. Він до цього керував держпідприємством. Сьогодні дві людини були заведені у наглядову раду. У наказі про призначення є посилання на приватну компанію Grant Thornton, що  з урахуванням позиції цієї Grant Thornton робдять ці кадрові призначення. Цей документ є в загальному доступі.

Тобто сьогодні є зрозуміле зовнішнє управління, під когось його роблять, до когось прислухаються, а до когось ні. Видно, ті, до кого прислухаються намагаються поставити контрольованих керівників на місця і потім забезпечити приватизацію на чиюсь користь.

Який інтерес Росії до цього підприємства?

Як у країни жодного. Як у бізнесу, там є Трансаміак, у якого перевалка знаходиться в порту Південний, від якої вони повністю залежать, і вона пов’язана з ОПЗ. Трансаміак, звичайно, зацікавлений, щоб не була паралізована його діяльність. В інтересах ОПЗ як заводу вона сумнівна. В інтересах перевалки як питання безпеки та життєдіяльності їх підприємства – це однозначно значимий фактор.

Наскільки підприємство обіцяє бути прибутковим, враховуючи ситуацію з ринком добрив.

Дивіться, сьогодні і останній рік дуже вдало запущена давальницька схема, де підприємство не несе ніяких комерційних ризиків – за продаж товару, за покупку сировини – тобто підприємство отримує досить хороші гроші і має хороший тариф по переробці. І для підприємства цих грошей повністю вистачає, щоб зарплати виплачувати і навіть їх піднімати. І повернути людей на підприємство, і провести модернізацію.

Саме тому призначення менеджерів-харчовиків говорить про те, що немає бажання робити на підприємстві краще, а є бажання поставити когось свого. Чиї інтереси Синиця представляє, я не знаю. Але те, що це недоцільне кадрове рішення – це видно неозброєним оком.

Читайте також:  Олег Бахматюк – яичный магнат, финансовый мошенник
%d блогерам подобається це: