«Чим загрожують Україні одкровення Зеленського щодо «вагнерівців»: усе гірше, ніж ми думали»

Зізнання українського президента вивело з-під удару главу ОП Єрмака

Пам’ятаєте фразу «Це гірше, ніж злочин. Це помилка»?

Вона періодично спливала в пам’яті під час перегляду інтерв’ю Володимира Зеленського телеканалові «1+1». У ньому президент прокоментував зірвану операцію українських і американської спецслужб із документування злочинів «вагнерівців», які воювали та скоювали злочини в Донбасі, та їх піймання. В Україні підозрювали, що операція зірвалася через витікання інформації, імовірно з найближчого оточення Зеленського. Реальність виявилася гіршою.

Чому? Рекомендую подивитися інтерв’ю Зеленського за цим посиланням (дивитися, починаючи з 32-ї хвилини).

Для тих же читачів, котрі хочуть заощадити час, перекажемо кілька ключових тез президента.

По-перше, Зеленський підтвердив проведення спецоперації з піймання «вагнерівців», хоча останні десять місяців в ОП цю історію називали «запійною» й «дезінформаційною кампанією».

По-друге, Зеленський підтвердив раніше озвучену інформацію , що операцію готували українські спецслужби спільно з іноземною спецслужбою. (йдеться про американську розвідку.)

По-третє, Зеленський повідомив, що ідея проведення цієї операції належить іншим країнам, які «максимально затягували в це питання» Україну.

По-четверте, Зеленський зняв підозру у витіканні інформації з глави ОП Андрія Єрмака і заявив, що він говорив з Олександром Лукашенком про «вагнерівців», попросивши того видати Україні бойовиків: «Останній раз ми спілкувалися з ним (Лукашенком – В.К.) телефоном. Коли «вагнерівці» були на території Білорусі, я подзвонив Олександру Григоровичу, я попросив його, я його попередив, що готовий передати йому всю інформацію про цих людей, там були прізвища, ми розуміли, хто це такі. Проте, він сказав мені телефоном: «Я розумію, дорогий Володимире Олександровичу, я не підведу, все буде нормально, я розберуся». Я був впевнений, що він передасть нам цих вбивць. Але потім сталося те, що сталося. Це була остання наша з ним розмова».

По-п’яте, Зеленський радий, що спецоперація не відбулася, оскільки, порівнюючи її з примусовою посадкою літака авіакомпанії Ryanair у Мінську, це могло погано скінчитися для України. «Те, що цього не сталося, проводячи паралелі з тим, що було в Білорусі, я вважаю, що це слава Богу. Що ми виявили питання суб’єктності в цьому важливому питанні», — трохи недорікувато пояснив він свою позицію.

Важко сказати, які мотиви штовхнули Зеленського на те, щоб перервати майже десятимісячне мовчання й заговорити про операцію двозначними фразами.

Прагнення обілити репутацію Єрмака в очах західних партнерів? Підтримати главу своєї патронатної служби у внутрішньополітичних протистояннях? «Я довіряю цій людині», — сказав Зеленський про главу офісу президента, тим самим зміцнюючи апаратні позиції свого поводиря, на місяці припиняючи розмови в політтусовці про те, хто стане наступним главою ОП, і водночас даючи сигнал Заходу (і Сходу), хто є його найбільш довіреною особою.

Прагнення зіграти на випередження? Але останнім часом на Банковій перестали нервово здригатися на згадування про розслідування Bellingcat. Утім, не можна виключати, що український президент не мав іншого вибору: можливо, про роль Зеленського і так все дізналися б і тому він прагнув, щоб історію про «вагнерівців» почули в його інтерпретації, а не Лукашенка. Адже хтозна як би подав її самопроголошений президент Білорусі і як би в цій історії виглядав очільник Української держави. А так Зеленський першим представив свою версію подій.

Але зізнання Зеленського в тому, що це він здав операцію з піймання «вагнерівців», створило президентові нові проблеми. Цікаво, чи радився він із юристами, коли готувався говорити про спецоперацію наших спецслужб? Адже після зізнання Зеленського не тільки прибічники Порошенка заговорили про те, що в діях українського президента спостерігаються ознаки держзради, оскільки він оприлюднив службову конфіденційну інформацію, котра стосується діяльності українських та іноземних спецслужб.

Втім, враховуючи нинішні політичні розклади у Верховній Раді, малоймовірно, що парламент проголосує за імпічмент. Це, однак, не означає, що обвинувачення у держзраді не переслідуватиме Зеленського після закінчення його каденції. Але реальністю також є й те, що лідери держав мають право приймати політичні рішення. І хоча нам може не подобатися спосіб, у який український президент прийняв рішення перервати операцію українських спецслужб, але це його право.

Ми можемо лише припускати, які мотиви підштовхнули Зеленського до рішення взяти слухавку й зателефонувати Лукашенкові. Інформовані співрозмовники ZN.UA, котрі знають бюрократичні процедури прийняття рішень із проведення великих спецоперацій українських спецслужб, сумніваються, що Зеленський дізнався про плани піймання «вагнерівців» на фінальному етапі операції. Що б не казав Порошенко, але операція, котра планувалася під час його президентства, була іншою, ніж за його наступника. Джерела ZN.UA стверджують, що за Зеленського операцію проговорювали на кількох нарадах, і поступово вона видозмінювалася. Якщо так, то чому Зеленський спочатку погодився на проведення складної гри розвідок, а потім відіграв назад?

Можливо, в ОП і справді вирішили, що операція з піймання «вагнерівців» не має стовідсоткової гарантії на успіх, а в разі навіть успішного завершення загрожує серйозними зовнішньополітичними ризиками. Втім, якби такою логікою керувалися ізраїльтяни, то Ейхман ніколи б не був покарний за злочини, а палестинські терористи, які розстріляли ізраїльських спортсменів під час Мюнхенської олімпіади, жили б ще довгі роки.

Зло має бути покараним. Інакше безкарність породжує нові злочини проти безневинних людей. Інколи для того, щоб покарати вбивць, керівникам держави та спецслужб необхідно приймати ризиковані рішення. Але це те, що відрізняє політичного лідера країни від політика-популіста. Ізраїльтяни це добре знають. Рішення ж зателефонувати Лукашенкові в надії, що той видасть російських громадян, свідчить як про прагнення перекласти виконання ризикової роботи на інших, так і про наївність Зеленського як політика, що не знає реалій сусідньої країни й не дослухається до порад експертів.

Публічно взявши на себе політичну відповідальність за провал операції з піймання «вагнерівців», в інтерв’ю Зеленський продемонстрував і нерозуміння головної відмінності між операцією українських розвідників та білоруських чекістів. Адже українські спецслужби — СБУ й ГУР МО — намагалися притягнути до судової відповідальності «вагнеріців», які вбивали українців на території нашої держави і причетні до катастроф Іл-76 у Луганському аеропорту й Ан-26 поблизу Луганська. І ці злочини доведені. А ось білоруські силовики провели операцію, щоб викрасти журналіста й політичного опонента самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка.

Очевидно, що зізнання Зеленського завдасть йому іміджевих втрат у націонал-патріотичній частині українського суспільства, а також украй негативно позначиться на бойовому дусі та мотивації тих працівників українських спецслужб і спецпідрозділів, які воюють на фронті таємної війни і за лінією розмежування, ризикуючи життями, проводять операції та захоплюють бойовиків і зрадників. Адже одна телефонна розмова очільника держави за кілька хвилин знищує роки копіткої праці. А доля розкритих співробітників спецслужб демонструє їхнім колегам, що краще сидіти у Відні або Брюсселі, ходити на конференції й зустрічати високопоставлених гостей, ніж із ризиком для життя проводити небезпечні операції.

Лише через п’ятнадцять годин після того, як в ефірі «плюсів» вийшло інтерв’ю українського президента, радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк протрактував двозначну фразу Зеленського, заявивши hromadske, що розмова з Лукашенком відбулася 5 серпня через тиждень після того, як були затримані «вагнерівці» і йшлося про їх екстрадицію.

Але розшифровуючи сказану президентом фразу, ОП не зможе змінити негативні наслідки від інтерв’ю. Чому? Тому що слова Зеленського про те, що Україну «затягували» в операцію, підривають довіру до українського керівництва і наших спецслужб з боку західних партнерів. Не можна публічно витирати ноги об тих, хто допомагав у проведенні операції, і при цьому дивуватися, що країні не надали ПДЧ або не виділили додаткову військову допомогу в 100 млн дол. Якщо Україна розраховує на підтримку Сполучених Штатів у війні з Росією, то українське керівництво повинно розуміти, що наша країна повинна діяти й в інтересах партнера.

Хай американці вели свою гру. Але в цій грі був і український інтерес: притягнути до відповідальності винних у злочинах у Донбасі. При цьому в ГУР МО, СБУ, прокуратурі лежить купа юридично зафіксованих злочинів, скоєних «вагнерівцями» на Сході. Яка доля цих справ? Мовчання з цього приводу — теж гра в «суб’єктність»?

Суб’єктність України не досягається зрадою союзників. Такий захист суб’єктності доведе до того, що суб’єктність буде втрачено. Бо нам ніхто не буде довіряти.

Джерело

Be the first to comment

Leave a Reply