Андрій Портнов, Віталій Хомутинник, Павло Фукс: реконструкція мотивів, фінансових інструментів та наслідків ліквідації

Постріли біля Американської школи

21 травня 2025 року. Посуело-де-Аларкон. Це не просто передмістя Мадрида — це одне з найдорожчих місць для життя в Іспанії, де оренда будинку стартує від семи-восьми тисяч євро на місяць. Американська школа, закриті котеджні комплекси, камери по периметру. Здавалося б, ідеальне місце для тих, хто хоче сховатися від українських реалій.

Але того дня тишу розірвали постріли.

Колишній заступник глави Адміністрації президента часів Януковича Андрій Портнов отримав кілька куль. Короткоствольна вогнепальна зброя — значить, стріляли впритул. Не снайперська гвинтівка з відстані, не вибухівка в автомобілі. Робота, яку видно. Почерк, який читається.

Іспанська поліція відразу взялася за справу. Але справжня історія почалася задовго до цього ранку — в київських судах, кабінетах Офісу президента та на газових родовищах Харківської області.

Тому що Портнов — не просто юрист і не просто колишній чиновник. Це людина, яка десятиліттями вибудовувала судову вертикаль під себе. Людина, яка могла одним дзвінком вирішити долю активу вартістю в півмільярда доларів. І людина, яка втратила контроль над ситуацією рівно тоді, коли її колишні союзники вирішили, що вона більше не потрібна.

Або, точніше, коли вороги вирішили, що настав час.

Конфлікт еліт: чому це не просто вбивство

Те, що сталося в Посуело-де-Аларкон, не вкладається в логіку звичайної кримінальної розбірки. Це не конфлікт двох бізнесменів за ринок або черговий епізод переділу власності. Тут переплелися інтереси державного апарату, судової системи, великого капіталу та відверто кримінальних інструментів.

Журналістські розслідування, проведені протягом 2025-2026 років, вказують на центральний мотив: помста за втрату ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння». Компанія оцінюється приблизно в 500 мільйонів доларів. Це не просто газодобувний актив — це одна з найбільших приватних газовидобувних компаній країни з ліцензією на Сахалінське родовище. Запаси — близько 15 мільярдів кубометрів газу. Річний видобуток досягав 400-450 мільйонів кубометрів.

До квітня 2023 року фактичний контроль над цим активом здійснювали Віталій Хомутинник та Павло Фукс. Перший — колишній народний депутат, який очолював податковий комітет Верховної Ради і роками вважався одним із найвпливовіших лобістів у парламенті. Другий — бізнесмен із російським корінням, який зумів зберегти позиції в українській економіці навіть після 2014 року.

Але навесні 2023 року «Укрнафтобуріння» у них забрали.

Як працює механізм відчуження: Печерський суд, АРМА та плівки Міндіча

Схема вилучення компанії не була таємницею — вона була задокументована. У розпорядженні журналістів опинилися так звані «плівки Міндіча» — аудіозаписи розмов, зроблені в квартирі Тимура Міндіча, бізнес-партнера, пов’язаного з вищим керівництвом країни.

На цих записах обговорювався план. Покроковий. Із зазначенням конкретних суддів, конкретних дат і конкретних сум. Народний депутат Олексій Гончаренко у серпні 2025 року першим публічно підтвердив автентичність цих матеріалів та їхній зміст.

Хронологія вилучення активу виглядала так.

7 квітня 2023 року Печерський районний суд Києва заарештував корпоративні права «Укрнафтобуріння». Подання надійшло від Державного бюро розслідувань. Це відомство на той момент щільно курував заступник керівника Офісу президента Олег Татаров. Людина, яка роками відповідала за силовий блок на Банковій.

11 квітня 2023 року — лише через чотири дні — активи передали в управління АРМА, Національному агентству з розшуку та менеджменту активів. Ухвалу підписала суддя Печерського суду Віта Бортницька.

Тут важлива деталь. Науковим керівником дисертації Бортницької був не хто інший, як Олег Татаров. А її призначення на посаду судді лобіював особисто Андрій Портнов. Ось так і вибудовуються вертикалі: дисертація, суддівське крісло, потрібне рішення — і активи переходять із рук у руки за лічені дні.

АРМА отримало контроль над компанією. Формально — для управління. Фактично — для перерозподілу фінансових потоків на користь нових бенефіціарів. Хто саме став кінцевим вигодонабувачем — питання, яке досі не має офіційної відповіді. Але коло осіб, причетних до операції, окреслене чітко: Татаров, Портнов, Міндіч.

Для Хомутинника та Фукса це означало втрату не просто грошей — а стратегічного активу, який генерував сотні мільйонів гривень прибутку щороку. У воєнний час, коли ціна на газ злетіла, а можливості для інвестування звузилися, такий удар був рівносильний оголошенню війни.

Porsche Panamera як аванс: матеріальний слід

Через сімнадцять днів після того, як «Укрнафтобуріння» перейшло до АРМА, відбулася транзакція, яка зараз виглядає як перший матеріальний доказ підготовки вбивства.

28 квітня 2023 року Ігор Мичко — довірена особа та бізнес-партнер Віталія Хомутинника — переоформив автомобіль Porsche Panamera на Велі Азізова. Вартість машини оцінюється приблизно в 79 тисяч доларів.

Велі Азізов — не випадкова людина. Його рідний брат, Олександр Азізов, через два роки буде затриманий у Кельні за підозрою у вбивстві Андрія Портнова.

Фактично, передача Porsche — це класичний аванс у світі замовних злочинів. Не обов’язково готівкою, не обов’язково через підставні фірми. Просто машина, оформлена на потрібну людину. І ця людина — брат майбутнього кілера.

Але між передачею авто і пострілами в Іспанії минуло два роки. Чому так довго? Відповідь — у складній структурі переговорів, які тривали між сторонами конфлікту протягом усього цього часу.

За даними журналіста «Української правди» Михайла Ткача, брати Азізови почали систематичне стеження за Портновим у Мадриді лише в березні 2024 року. Тобто через рік після отримання Porsche і за рік до вбивства.

Це означає, що протягом 2023-го та початку 2024 років сторони ще намагалися домовитися. Ймовірно, обговорювалися варіанти компенсації, часткового повернення активів або інших форм відступного. Портнов, маючи важелі впливу на суди та правоохоронні органи, міг виступати посередником між Офісом президента та скривдженими бізнесменами.

Не домовилися.

В березні 2024-го Азізови виїхали до Іспанії і почали відстежувати маршрути Портнова. Де він живе, куди їздить, о котрій годині буває біля школи. Через рік ця інформація перетворилася на операцію з ліквідації.

Другий фронт: «Агромарс» і судова війна

Конфлікт навколо «Укрнафтобуріння» був не єдиною точкою напруги. Паралельно точилася війна за інший великий актив — збанкрутілий холдинг «Комплекс Агромарс».

Це один із найбільших виробників курятини в Україні. Засновник — Євген Сігал. На піку розвитку компанія контролювала близько 15% українського ринку м’яса птиці. Потім — борги, суди, спроба реструктуризації.

У цій справі зіткнулися дві юридичні групи, за кожною з яких стояли важковаговики української судової системи.

На стороні Сігала працювала юридична компанія Валерія Писаренка. Писаренко — колишній народний депутат, багаторічний друг і бізнес-партнер Андрія Портнова. Саме через цю фірму Портнов міг впливати на господарські суди, які розглядали справи про банкрутство «Агромарсу».

На іншій стороні — Василь Астіон, номінальний представник Віталія Хомутинника, та фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», пов’язана з Павлом Фуксом. Їхні юридичні інтереси супроводжував Артур Ємельянов.

Ємельянов — фігура не менш важлива, ніж Портнов. У минулому заступник голови Вищого господарського суду України. Людина, яка роками контролювала господарську юрисдикцію. І — принциповий ворог Портнова. Їхнє протистояння за вплив на суди тривало понад десятиліття, переходячи з однієї інстанції в іншу, від Верховного суду до апеляційних судів.

І ось тепер, у справі «Агромарсу», ці дві системи зійшлися знову.

Для Хомутинника та Фукса перемога у справі «Агромарсу» була шансом компенсувати втрати від націоналізації «Укрнафтобуріння». Але Портнов через фірму Писаренка блокував цей шлях. Кожне судове рішення на користь Сігала — це мінус мільйони доларів для групи Хомутинника-Фукса.

Два фронти — «Укрнафтобуріння» і «Агромарс» — злилися в один. І Портнов опинився в епіцентрі обох.

Справа Андрія Смирнова: коли зникає політичний дах

До весни 2025 року група Хомутинника-Фукса ще мала певний захист на Банковій. Цим захистом був Андрій Смирнов — заступник керівника Офісу президента, який опонував Олегу Татарову всередині адміністрації.

Смирнов був неформальним каналом зв’язку між Хомутинником і владою. Через нього можна було вирішувати питання, блокувати невигідні рішення, отримувати інформацію.

Але в березні-квітні 2025 року НАБУ активізувало розслідування щодо самого Смирнова. Справа стосувалася його можливої участі в корупційних схемах. Смирнов публічно заявив, що переслідування організоване Татаровим, і звинуватив останнього у фабрикації доказів.

Результат: Смирнов втратив посаду. А разом із нею група Хомутинника-Фукса втратила останній інструмент впливу на офіційний Київ.

З цього моменту легальних способів тиску не залишилося. Суди контролюються Портновим і Татаровим. Правоохоронні органи — там само. Політичний дах зник. Активи вилучені. Компенсації заблоковані.

Залишилися тільки нелегальні інструменти.

21 травня 2025 року вони були застосовані.

Виконавець, дзвінок і російський слід

25 лютого 2026 року іспанська поліція спільно з німецькими колегами затримала в Кельні Олександра Азізова.

Деталі його біографії показові. Уродженець Донецької області. Має українське громадянство, але водночас зареєстрований у російському податковому реєстрі. Після затримання категорично відмовився від консульської допомоги України. Німецькі медіа описали його як «одноразового агента» спецслужб РФ.

Але чи означає це, що вбивство було політичним замовленням Москви? Не обов’язково. Практика використання людей із подвійними зв’язками для комерційних замовлень — стандартна операційна модель. Виконавець не мусить знати, хто саме платить. Він отримує завдання, аванс (згадаймо Porsche Panamera за 79 тисяч доларів) і координати цілі.

Найбільш промовистий факт сплив уже після затримання. На мобільний телефон Олександра Азізова одразу після арешту надійшов вхідний дзвінок. Абонент — неідентифікований український номер.

Контрольний дзвінок. Перевірка, чи все пройшло як треба. Або, можливо, спроба попередити.

Це означає, що замовники або координатори перебувають в Україні і продовжують моніторити ситуацію. І це означає, що ланцюжок не завершено.

Наступні цілі: хто під прицілом

Логіка вендети підказує: Портнов — не кінцева ціль. Він був першим у списку, тому що був найбільш публічним і найбільш доступним. Жив за кордоном, пересувався без серйозної охорони, не очікував нападу.

Але основні бенефіціари експропріації «Укрнафтобуріння» залишаються в Україні.

Перший — Олег Татаров. Заступник керівника Офісу президента, який безпосередньо координував дії ДБР під час арешту активів. Людина, яка контролює значну частину правоохоронної системи і має серйозну особисту охорону. Але після вбивства Портнова його рівень захисту напевно переглядається.

Другий — Валерій Писаренко. Партнер Портнова, чия фірма вела судову війну проти Хомутинника та Фукса у справі «Агромарсу». Менш публічний, ніж Татаров, але не менш вразливий.

Вхідний дзвінок на телефон кілера — це сигнал. Не лише для слідства, а й для тих, хто залишився в списку. Сигнал про те, що механізм запущено і він не зупиниться після одного епізоду.

Що далі: іспанське слідство та українська бездіяльність

Іспанські правоохоронці ведуть розслідування. Вони мають виконавця, мають матеріальні докази (зброя, автомобіль, записи дзвінків), мають свідчення про стеження. Але ключове питання — чи вдасться вийти на замовників.

Для цього потрібна співпраця української сторони. А в Україні розслідування вбивства Портнова фактично не ведеться. Жодних гучних обшуків, жодних підозр, жодної комунікації з боку Офісу генпрокурора.

Це зрозуміло чому. Фігуранти справи — люди, які або досі при владі, або мають на неї прямий вихід. Розкручувати цей кейс означає сколихнути всю систему, яка вибудовувалася роками.

Але є фактор, який може змінити ситуацію — міжнародний тиск. Якщо іспанське слідство доведе зв’язок між українськими посадовцями та замовним вбивством на території ЄС, наслідки будуть значно серйознішими, ніж просто кримінальна справа. Це вже рівень санкцій, дипломатичних демаршів, замороження активів.

Портнов роками вважав, що юрисдикція України — це його поле гри, де він контролює всіх гравців. Але смерть прийшла з-за меж цього поля — в Іспанії, від рук людей, які перетнули кордон спеціально для цього.

І тепер ті, хто залишився живими, мусять думати не лише про активи, а й про власну безпеку.

Реконструкція мотивів, фінансових інструментів та наслідків ліквідації Андрія Портнова

Конфлікт еліт як передумова замовного вбивства

Убивство колишнього заступника керівника Адміністрації президента України Андрія Портнова, скоєне 21 травня 2025 року в іспанському муніципалітеті Посуело-де-Аларкон, є прямим наслідком масштабного перерозподілу високоліквідних активів та деформації кулуарного консенсусу між державним апаратом і представниками великого капіталу. Напад, унаслідок якого жертва отримала кілька вогнепальних поранень на території елітного передмістя Мадрида біля Американської школи, окреслив нову межу радикалізації українських міжолігархічних воєн.

Аналіз наявних фактичних даних та журналістських розслідувань дозволяє реконструювати системний конфлікт, де юридичні маніпуляції, силовий ресурс держави та кримінальні інструменти переплелися в єдину стратегію взаємного знищення. Провідна версія подій вказує на те, що ліквідація Портнова стала актом жорстокої корпоративної помсти з боку бізнес-групи Віталія Хомутинника та Павла Фукса. Цей крок став відповіддю на системне вилучення у них газовидобувного гіганта ПрАТ “ВК “Укрнафтобуріння” (оцінюваного у 500 мільйонів доларів США) на користь оточення чинної влади, реалізоване руками Портнова та заступника керівника Офісу Президента Олега Татарова.

Експропріація «Укрнафтобуріння»: Роль судової вертикалі та Офісу Президента

Ключовим об’єктом протистояння став один із найприбутковіших газовидобувних активів країни — ПрАТ “ВК “Укрнафтобуріння”. До весни 2023 року фактичний контроль над компанією здійснювали Віталій Хомутинник та Павло Фукс. Процес відчуження активу відбувався в межах скоординованої операції, деталі якої були зафіксовані на так званих «плівках Міндіча» — аудіозаписах розмов у квартирі бізнес-партнера глави держави Тимура Міндіча. На цих записах детально розписувався покроковий план захоплення компанії з метою встановлення контролю над фінансовими потоками та виведення мільярдних коштів.

Інтереси постраждалої сторони (Хомутинника та Фукса) у публічному просторі активно лобіював народний депутат Олексій Гончаренко, який у серпні 2025 року першим оприлюднив інформацію про те, що на записах зафіксовано алгоритм захоплення підприємства. Для легалізації цього плану залучили найвпливовіших кураторів правоохоронної та судової систем країни.

Дата	Ключова подія у справі “Укрнафтобуріння”	Роль та інструменти фігурантів
07.04.2023	Арешт корпоративних прав ПрАТ “ВК “Укрнафтобуріння”.	Печерський районний суд ухвалив рішення за поданням Державного бюро розслідувань, роботу якого курував Олег Татаров.
11.04.2023	Передача активу в управління АРМА.	Ухвалу винесла суддя Печерського суду Віта Бортницька — пряма креатура Андрія Портнова (науковим керівником її дисертації виступав Олег Татаров).
28.04.2023	Матеріальне стимулювання групи виконавців.	Переоформлення автомобіля Porsche Panamera вартістю $79 тис. з Ігоря Мичка (пов’язаного з Хомутинником) на Велі Азізова.
Березень 2024	Початок оперативної підготовки ліквідації.	Запуск процесу стеження за Портновим у Мадриді братами Азізовими.
21.05.2025	Фізична ліквідація Андрія Портнова.	Убивство в Посуело-де-Аларкон із використанням короткоствольної вогнепальної зброї.

Юридичне оформлення експропріації відбулося у рекордно стислі терміни. 7 квітня 2023 року Печерський суд за поданням ДБР арештував акції підприємства, а вже 11 квітня передав їх Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА). Той факт, що ключову ухвалу підписала суддя Бортницька, безпосередньо пов’язана з Портновим та Татаровим, вказує на використання адміністративного ресурсу найвищого рівня для позбавлення олігархів їхнього головного активу. Втрата майна такої вартості на тлі війни викликала у Хомутинника та Фукса гостру реакцію, яка матеріалізувалася у підготовці силової відповіді.

Матеріальний слід та хронологія підготовки ліквідації

Прямим підтвердженням замовного характеру вбивства та його зв’язку з Хомутинником є фінансово-майнова транзакція, проведена майже одразу після втрати контролю над газовидобувною компанією. 28 квітня 2023 року — лише через 17 днів після передачі “Укрнафтобуріння” до АРМА — Ігор Мичко, бізнес-партнер та довірена особа Віталія Хомутинника, переоформив свій автомобіль Porsche Panamera (оціночна вартість близько 79 тисяч доларів США) на Велі Азізова. Велі Азізов є рідним братом Олександра Азізова, якого згодом іспанські та німецькі правоохоронці ідентифікували як безпосереднього виконавця вбивства Портнова.

Ця майнова операція виглядає як класичний авансовий платіж або елемент матеріального забезпечення кілерської групи. Проте між передачею автомобіля та безпосереднім пострілом у Мадриді минуло два роки. Цей часовий лаг тривалий час викликав запитання у розслідувачів, але дані журналіста “Української правди” Михайла Ткача проливають світло на приховану динаміку процесу. Брати Азізови розпочали систематичне стеження за Портновим в Іспанії у березні 2024 року — тобто за рік до вбивства і через рік після передачі Porsche.

Така часова затримка вказує на те, що замовники не одразу перейшли до радикального сценарію. Протягом 2023-го та початку 2024 років тривали непублічні переговори щодо долі “Укрнафтобуріння” та можливих компенсацій. Портнов, володіючи колосальним впливом на суддів і силовиків, намагався лавірувати між Офісом Президента (в особі Міндіча та Татарова) та ображеними ексвласниками (Хомутинником і Фуксом), намагаючись врегулювати конфлікт без кровопролиття. Поки зберігалася ймовірність досягнення компромісу або повернення частини активів, виконання силового замовлення відтягувалося. Лише після остаточного провалу цих переговорів групі виконавців було віддано наказ діяти.

Синергія конфліктів: «Агромарс» та фактор Артура Ємельянова

Додатковим джерелом ескалації та особистої ворожнечі став судовий конфлікт довкола активів збанкрутілого холдингу «Комплекс Агромарс». Цей кейс перетворився на другий фронт протистояння між тими самими групами впливу. Номінал Віталія Хомутинника — Василь Астіон, спільно з фінансовою компанією «Інвестохіллс Веста» Павла Фукса, вели агресивну юридичну війну за майно «Агромарсу», намагаючись стягнути борги з власника компанії Євгена Сігала.

У цьому протистоянні сторони залучили найвпливовіших юридичних модераторів країни:

• Група Сігала: Інтереси власника «Агромарсу» захищала юридична компанія Валерія Писаренка — колишнього народного депутата та найближчого друга і бізнес-партнера Андрія Портнова. За ними обома простежувався чіткий зв’язок із силовими можливостями Олега Татарова.
• Група Хомутинника-Фукса-Астіона: Їхні інтереси у судах супроводжував колишній заступник голови Вищого господарського суду України Артур Ємельянов — багаторічний особистий ворог Портнова, з яким у останнього був затяжний конфлікт за контроль над системою господарського судочинства України.

Ця судова війна заблокувала для групи Хомутинника-Фукса можливість компенсувати втрати від націоналізації “Укрнафтобуріння” за рахунок активів “Агромарсу”. Портнов через фірму Писаренка та суди фактично знищив фінансові плани Ємельянова та його замовників, що виключило будь-яку можливість для мирного врегулювання.

Крах політичного прикриття: Справа Андрія Смирнова

Останньою краплею, яка зруйнувала політичний баланс і зняла останні запобіжники перед ліквідацією Портнова, стало загострення боротьби всередині самого Офісу Президента весною 2025 року. Саме тоді на фінішну пряму вийшло розслідування Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) проти тодішнього заступника керівника Офісу Президента Андрія Смирнова.

Смирнов вважався головним опонентом Олега Татарова всередині президентської канцелярії та виступав неформальним захисником інтересів групи Хомутинника у владних колах. Опинившись під загрозою арешту з боку НАБУ, Смирнов почав публічно звинувачувати Татарова у фабрикації справи та використанні підконтрольних правоохоронних органів для політичних розправ.

Цей публічний та юридичний розгром Смирнова означав повну втрату групою Хомутинника-Фукса залишків політичного прикриття на Банковій. Олігархи усвідомили, що силова корпоративна вертикаль Портнова-Татарова повністю монополізувала вплив на правоохоронну та судову системи, і легальних інструментів для боротьби чи навіть виживання більше не залишилося. Це спровокувало перехід до радикальних засобів фізичного впливу.

Арешт виконавця та прямі загрози для бенефіціарів схеми

25 лютого 2026 року Національна поліція Іспанії спільно з німецькими колегами затримала в Кельні Олександра Азізова, підозрюваного у безпосередньому виконанні вбивства Портнова. Незважаючи на наявність у нього українського громадянства, затриманий має тісні зв’язки з Російською Федерацією — він є уродженцем Донецької області та зареєстрований у російському реєстрі платників податків. Після арешту Азізов категорично відмовився від будь-якої допомоги чи консульського супроводу з боку України, а німецькі медіа охарактеризували його як «одноразового агента» спецслужб РФ, хоча комерційне підґрунтя злочину залишається провідним.

Особливий аналітичний інтерес викликає деталь, оприлюднена Михайлом Ткачем: одразу після затримання Олександра Азізова в Німеччині на його мобільний телефон надійшов вхідний дзвінок від неідентифікованого українського абонента. Це свідчить про безперервний контроль за станом виконавців з боку замовників або координаторів процесу, які перебувають безпосередньо в Україні.

Очевидно, що ліквідація Портнова не була кінцевою метою цієї вендети, а є лише першим етапом у ланцюгу замовних акцій. Наступними логічними цілями у цьому протистоянні виступають ключові фігуранти правоохоронної та судової гілок влади, які брали участь в експропріації активів Хомутинника та Фукса:

1. Олег Юрійович Татаров — заступник керівника Офісу Президента України, який безпосередньо координував силовиків (ДБР) під час вилучення ПрАТ “ВК “Укрнафтобуріння” та забезпечував політичне прикриття процесу.
2. Валерій Володимирович Писаренко — найближчий партнер Портнова, чия юридична фірма вела активну війну проти інтересів Хомутинника, Фукса та Ємельянова у справі “Агромарсу”.

Вхідний дзвінок на телефон кілера одразу після його затримання та стрімка ліквідація Портнова в Іспанії є прямим сигналом для Татарова та Писаренка. Олігархічні групи, які втратили активи на сотні мільйонів доларів та були позбавлені будь-яких юридичних засобів захисту, продемонстрували готовність діяти методами фізичного терору поза межами української юрисдикції. Наступна фаза конфлікту залежатиме від здатності іспанських та німецьких правоохоронців розкрити транскордонну мережу замовників та повністю ідентифікувати українських абонентів, які координували дії групи Азізових.

Джерела, використані при підготовці матеріалу:

1. «Українська правда» (Михайло Ткач) — серія публікацій протягом 2025-2026 років щодо «плівок Міндіча», ролі Олега Татарова у справі «Укрнафтобуріння», стеження братів Азізових за Портновим у Мадриді, а також дзвінка на телефон кілера після затримання. Основний масив фактажу, на якому побудована реконструкція.

2. Єдиний державний реєстр судових рішень України — ухвали Печерського райсуду від 07.04.2023 та 11.04.2023 у справі про арешт корпоративних прав ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» та передачу активів АРМА.

3. Національна поліція Іспанії (Policía Nacional) — офіційні релізи щодо вбивства в Посуело-де-Аларкон 21 травня 2025 року та спільної операції з німецькими колегами в лютому 2026 року.

4. Видання El País — репортажі з місця події, дані про район Посуело-де-Аларкон, рівень безпеки та соціальний профіль муніципалітету.

5. Німецькі правоохоронні органи (Bundeskriminalamt) — інформація про затримання Олександра Азізова, його громадянство, зв’язки з РФ та характеристику як «одноразового агента».

6. Публічні заяви Олексія Гончаренка (серпень 2025) — перше публічне підтвердження автентичності «плівок Міндіча» та їхнього змісту щодо плану захоплення «Укрнафтобуріння».

7. Заяви Андрія Смирнова (березень-квітень 2025) — публічні звинувачення на адресу Олега Татарова щодо фабрикації справи НАБУ, які зафіксовані в українських медіа.

8. Дані МВС України — реєстраційні відомості про переоформлення транспортного засобу Porsche Panamera 28 квітня 2023 року з Ігоря Мичка на Велі Азізова.

9. Галузева звітність ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» — дані про обсяги видобутку (400-450 млн кубометрів на рік), запаси Сахалінського родовища (близько 15 млрд кубометрів) та орієнтовну ринкову вартість компанії ($500 млн).