Росія не йде вперед — вона повільно загниває в окопах, траншеях, крематоріях і військкоматах. Замість стрімкої війни — затяжна м’ясорубка. Замість швидкого прориву — в’язке утоплення в багні власної хворобливої манії величі. Армія деградує, економіка тріщить, населення старіє, міжнародні партнери зникають, майбутнє провалюється в нікуди.
У 2022-му Путін пообіцяв взяти Київ за 72 години. У 2023-му з гордістю говорив про оборону Бахмута. У 2024-му вдавав, що все йде за планом. А вже в 2025-му його навіть перестали запрошувати до дипломатичних столів. Тепер його оминають і союзники, і нейтрали, і навіть ті, хто ще вчора шукав хоч якісь зв’язки з Москвою. Він перетворився на токсичного вигнанця — політичного банкрута, що тягне за собою мертву імперію.
Російські штурмові підрозділи — це не армія, а напіворганізовані групи смертників. Замість бронетехніки — мотоцикли. Замість дронів — аматорські вироби, куплені родичами. Замість логістики — хаос. Усі «успіхи» фронту вимірюються в сотнях загиблих за метр просування. За два роки російська армія захопила менше 1% території України. Це не наступ. Це не війна. Це криваве виснаження без мети і без стратегії. Росія не виграє — вона утилізує саму себе.
Паралельно відбувається колапс економіки. Зростання ВВП — виключно на тлі мілітарного витрачання. Промисловість працює на виробництво снарядів і трун. Автомобільна галузь зупинилась: виробництво легковиків скоротилось на чверть. Побутове споживання падає. Реальні доходи населення знижуються, інфляція зжирає соціальні гарантії, а купівельна спроможність — на дні. Рубль девальвує, інвестори тікають, навіть Китай намагається тримати дистанцію. Мільярди йдуть не на майбутнє, а на компенсації загиблим, закупівлю примітивної техніки і хабарі мобілізованим. Ця економіка не живе — вона розкладається.
У зовнішній політиці — повне фіаско. Пашинян відверто ігнорує ОДКБ, заявляє про зближення з Францією та США, Вірменія звертається до західних інституцій. Азербайджан арештовує російських агентів, повністю контролює Карабах, Кремль при цьому мовчить. Казахстан відверто дистанціюється, Таджикистан і Узбекистан переорієнтовуються на Китай і Туреччину. Навіть Сирія більше не сприймає Москву як партнера: зросла кількість атак на російські бази, а авіація РФ літає із застарілими некерованими бомбами — бо інших нема. Росія вже не гравець на Близькому Сході. Вона — тінь, яку не враховують у жодному сценарії.
Демографічна ситуація — катастрофічна. За даними західної розвідки та незалежних джерел, втрати Росії на війні перевищили 450 тисяч вбитими та до 900 тисяч пораненими. Рівень народжуваності найнижчий з 1918 року. У глибоких регіонах — соціальна депресія, масовий алкоголізм, виїзд молоді за кордон. Росія старіє, втрачає працездатне населення і не має жодного ресурсу для відновлення. А статистику смертності й народжуваності просто засекречено, бо правда гірша за будь-яку пропаганду.
У 2026 році ситуація не покращиться — вона зламається остаточно. Україна стабілізує оборону, підсилить фронт технологічно — дрони, автономні системи, штучний інтелект, цифрові системи наведення. Захід, який раніше коливався, поступово переходить у фазу стратегічної підтримки — не лише гуманітарної, а й військово-індустріальної. НАТО вже посилилось вступом Фінляндії та Швеції. Європа — на рекордних військових бюджетах. США вкладають у виробництво озброєння на роки вперед. Кремль цього не витримає.
Внутрішня система управління Росії деградує. Вертикаль управління руйнується, регіони починають ігнорувати центр, корупція зростає, а контроль за ситуацією слабшає. Усе тримається на репресіях, страху та пропаганді. Але ці механізми не вічні. Їх ресурс вичерпується, а криза довіри вже очевидна навіть у середовищі силовиків. 2026 стане роком, коли Путін вперше відчує реальну внутрішню загрозу не з вулиці — а з власного оточення.
Фінал зрозумілий: Росія не впаде за одну ніч, але вона впевнено рухається до повного розпаду як геополітичного суб’єкта. Без ресурсів, без підтримки, без ідей і без народу, який вірить у майбутнє. Імперія добігає кінця. Не у форматі перемоги чи капітуляції, а у форматі історичної дезінтеграції. Це не поразка на полі бою — це розвал державності в прямому ефірі.
2026 рік — це не шанс для Путіна. Це останній рік, коли в нього ще залишиться хоча б видимість контролю. Після цього — падіння. Стрімке, криваве, незворотне. Росія — не наддержава. Вона — токсичний уламок минулого, що не витримав зіткнення з XXI століттям. І війна в Україні — це не причина її загибелі, а тільки каталізатор. Реальний занепад почався давно. І він вже незупинний.
Напишіть відгук до статті