Людина-павук. Хто і як створював мережу катівень на окупованій Херсонщині

Херсон, вулиця Пилипа Орлика, підвал великої офісної будівлі. Павутина тут скрізь: на стелі, на стінах, на трубах. У мирні години люди заходили в цей підвал лише кілька разів на рік – щоб щось підключити або відрегулювати систему опалення. Весь інший час тут господарювали павуки.

У квітні минулого року в будівлі розташовувалася так звана ГСБ – “государственная служба безопасности” . У підвали тимчасові господарі влаштували катівню . Очолював новостворену структуру ексголова СБУ часів Януковича – Олександр Якименко . Цей 58-річний чоловік особисто брав участь у катуваннях.

Коли окупанти тікали з міста, вони палили у підвальному коридорі різні предмети, щоб знищити сліди своїх злочинів. Так сіре царство павуків вкрилося чорною кіптявою. Павуки втекли або загинули, але павутиння лишилося – чорні візерунки назавжди в‘їлися в усі поверхні.

Авторка: Анастасія Іванова

Ані слідчі, ані потерпілі, не називають подібні заклади тюрмами. Адже тюрма – це установа, існування якої регламентується певними правилами. У херсонських підвалах панували не правила, а свавілля. Тут ув’язнених доводили до божевілля і вбивали. Іноді – просто заради розваги. Тому слово “катівня” стало практично юридичним терміном.

За підрахунками представників Херсонської обласної прокуратури, під час окупації було викрадено близько 1500 українських громадян. І це дуже обережна оцінка, оскільки точна кількість в’язнів, яких окупанти забрали з собою, невідома. Як невідома і їхня доля.

Розслідування цих злочинів триває рік. Слідчим СБУ, Нацполіції та ДБР вдалося реконструювати загальну картину терору на Херсонщині. Правоохоронці зафіксували понад десять колишніх катівень у деокупованій частині області. П‘ять з них були безпосередньо в Херсоні.

Слідчі СБУ та Головного управління Нацполіції (ГУНП) в Херсонській області розповіли кореспонденту LIGA.net, як і коли створювалося те чи інше “місце несвободи”. Сьогодні нам відомі імена десятків херсонських катів, а також ім’я умовного архітектора системи “чорного павутиння”. І ним, до речі, виявився не Якименко.

Начальник відділу слідчого управління ГУНП в Херсонській області Ігор Дем‘янюк керує розслідуванням злочинів, скоєних у двох “місцях несвободи”: у підвалі ГУНП та приміщенні ІТТ (ізолятор тимчасового тримання). Поліцейський констатує: “В усіх катівнях прослідковується керівна ланка – ФСБ”.

Співробітники СБУ в Херсонській області, які займаються іншою катівнею – вже згаданою ГСБ, називають ім‘я і посаду “керівника керівної ланки”. Це полковник ФСБ Сергій Сініцин – працівник третього відділу дев‘ятого управління Департаменту оперативної інформації.

Це ім‘я багато значить для правоохоронців, але воно може вислизнути з уваги істориків і політологів, що колись писатимуть монографії про те, як була влаштована окупаційна влада. Адже сам Сініцин ні на які “міністерські” посади не претендував, ніяких “державних” документів не підписував, ні на яких публічних заходах не світився.

Підлеглі називали його за позивним – “Сабір”. Схоже, “Сабір” не залишив по собі жодного підпису, жодного живого спогаду серед містян. Невідомо, де саме він жив, у якій кав‘ярні харчувався, як проводив вільний час. Але дещо про нього все ж таки відомо – слідчі СБУ поділилися з LIGA.net інформацією про “Сабіра”.

Полковник ФСБ Сергій Сініцин. Авторка: Анастасія Іванова

Анкетні дані: Сініцин Сергій Вікторович, 48 років, народився у селі Чамзінка Мордовської АРСР, зареєстрований у Москві в житловому комплексі “Столичні поляни”. Перебуваючи у Херсоні, керував підрозділом ФСБ ВОГ-8. ВОГ це російська абревіатура – “временная оперативная группа”.

З особливих прикмет: сліди віспи на обличчі. Звичайний, схильний до повноти чоловік, схожий на чиновника середньої ланки. Таким він, в принципі, і був у своєму природному середовищі – на вулицях Москви. У Херсоні Сініцин перетворився на “Сабіра” і став тіньовим господарем регіону з населенням понад один мільйон і територією розміром з невелику європейську країну.

У Херсоні Сініцин перетворився на “Сабіра” і став тіньовим господарем регіону з населенням понад один мільйон і територією розміром з невелику європейську країну

З повідомлення про підозру випливає, що полковник отримав від московського керівництва необмежені повноваження: “До завдань, поставлених фсб рф перед Сініциним С.В., входило створення та контроль діяльності окупаційних органів влади, у тому числі злочинних організацій під виглядом правоохоронних органів, впровадження обігу грошової одиниці, використання системи оподаткування, здійснення реєстрації та діяльності суб‘єктів господарської діяльності, органів влади та місцевого самоврядування, впровадження системи законодавства рф тощо”.

Іншими словами, метою полковника було перетворення Херсонської області (і, можливо, частини Запорізької) на РФ. Йдеться не тільки про репресивні структури, а й про адміністративно-фінансовий блок окупаційної влади Херсонщини.

Російські війська зайшли в місто першого березня. Згідно з повідомленням про підозру, Сініцин прибув у Херсон “не пізніше 10.03.2022”. В СБУ уточнили: “П‘ятого березня “Сабір” уже був тут”. Пересувався у супроводі охорони на позашляховику без номерів. І, можливо, встиг облаштувати робоче місце у Херсонській облдержадміністрації або в іншій адміністративній будівлі.

Авторка: Анастасія Іванова

В ці дні на площі Свободи регулярно збирався багатотисячний антиокупаційний мітинг. П‘ятого березня 2022 року “Сабір” міг з вікна спостерігати, як крізь натовп рухається БТР з літерою Z. Хтось з херсонців приліпив до бронетранспортера плакат “Херсон – Україна”. Раптом з натовпу на броню вистрибнув чоловік з українським прапором. Підкорений БТР продовжив рух проспектом Ушакова…

“Сабір” бачить сумну для себе картину: весь Херсон у жовто-блакитних стрічках. У центрі міста лунає: “Путін х..ло”, “Слава Україні” і “Херсон це Україна”. Українські прапори майорять над міськрадою і деякими державними закладами. Як перетворити це жовто-блакитне море на РФ?

Українські прапори майорять над міськрадою і деякими державними закладами. Як перетворити це жовто-блакитне море на РФ?

Немає сумніву, що агенти ФСБ проводили фото- і відеофіксацію акцій протесту. Якась частина херсонців, що згодом опинились у катівнях, відвідували ці мітинги. Якщо припустити, що на акції протесту збиралося близько 10 000 містян, а крізь катівні пройшло більше ніж тисяча, то можна зробити висновок, що з часом “на підвалі” опинився кожен десятий протестувальник.

Чоловіку, який проїхався з українським стягом на ворожому бронетранспортері, вдалося зникнути з поля зору ФСБ. Ним виявився співробітник херсонського карного розшуку Владислав Пастухов. Він перебрався на підконтрольну Україні територію і продовжив боротьбу з окупантами.

Ну а “Сабір” продовжив свою справу. У фокусі уваги ФСБ на той момент були, зрозуміло, проукраїнські активісти, журналісти, релігійні діячі. А також – усі колишні військовослужбовці, атовці, правоохоронці.

Прокурор Херсонської обласної прокуратури Олексій Бутенко, до якого стікається вся інформація, пов‘язана зі злочинами ФСБ в окупованому Херсоні, зауважує, що характерна риса Сініцина – комунікативність, здатність швидко підлаштовуватись під будь-якого співрозмовника. “Сабір” просто “розмовляв” з людьми. Людина-невидимка, яка була водночас кругом і ніде.

Містом прокотилася хвиля затримань та обшуків. Першочергове завдання ФСБ: встановити місцеперебування всіх українських громадян, які потенційно могли чинити силовий або ідеологічний спротив. Наступний крок – переманити цих осіб на свій бік або “нейтралізувати”.

Ймовірно, в перші дні окупації у представників ФСБ ще зберігалась ілюзія, що процес перетворення Херсонщини на Росію буде нагадувати анексію Криму. Вісім років тому значна частина особового складу правоохоронних органів АР Крим перейшла на бік ворога. Але в Херсоні окупанти на кожному кроці стикалися зі спротивом.

Перша катівня у місті з‘явилась дев‘ятого березня у приміщенні ізолятору тимчасового тримання (ІТТ). Росіянам довелося захоплювати заклад силами Росгвардії. Начальник управління Федеральної служби Росгвардії у Ростовській області підполковник Олександр Науменко особисто провів переговори з співробітниками ІТТ, пропонуючи останнім зберегти посади.

ІТТ – став найбільшою херсонською катівнею. За даними Нацполіції, крізь неї пройшло близько 400 українських громадян

Розповідаючи про цей епізод, слідчий Ігор Дем‘янюк робить паузу. На запитання, чи пристав хтось з працівників ІТТ на пропозицію окупанта, Дем‘янюк відповідає: “Ніхто не погодився!”

Пізніше росгвардійці під командуванням Олександра Науменка так само захопили будівлю ГУНП. У підвальному приміщенні цієї установи колись також був ізолятор. Але останніми роками ці камери вважалися непридатними для утримання людей і за призначенням не використовувались.

Обидві катівні доволі швидко були заповнені вщерть. ІТТ – став найбільшою херсонською катівнею. За даними Нацполіції, крізь неї пройшло близько 400 українських громадян. ГУНП – меньше за розміром, там утримували приблизно 60 в‘язнів.

Читайте також:  "Нафтогаз" визнав, що Фірташ наживався на газі для населення
Авторка: Анастасія Іванова

Ігор Дем‘янчук зазначає, що простежується умовна спеціалізація цих закладів. Камери ІТТ були забиті родичами військовослужбовців, людьми, які брали участь у мітингах, в телефонах яких знайшли компромат… А от в ГУНП тримали і катували здебільшого тероборонівців, атовців, місцевих політиків та інших “небезпечних” осіб.

Проте це умовний поділ. Політики чи активісти могли опинитися у будь-якому підвалі. Наприклад, мер Херсона Ігор Колихаєв якийсь час утримувався в ІТТ. Потім полоненого вивезли. Ще один колишній мер Херсона, патріотично налаштований Володимир Миколаєнко, потрапив до ГУНП. Його доля досі невідома.

На початку квітня щонайменше дві катівні вже працювали на повну потужність – майже в кожного активного херсонця був знайомий, який на той момент потрапив “на підвал”. Але масові акції протесту в Херсоні тривали. Мітинги ставали менш масовими. Але зняти українські прапори з місцевих рад окупанти наважилися лише 25 квітня.

Ввечері цього дня російські вояки під керівництвом коменданта Херсонської області полковника Віктора Бедрика зайшли в будівлю міськради. Окупанти змінили охорону, зняли українську символіку і провели нараду.

На ній комендант Бедрик представив присутнім нового “голову Херсонської адміністрації” – нікому не відомого Олександра Кобця. Того самого вечора окупаційним мером було проголошено Володимира Сальдо.

З цих трьох персонажів представлення не потребує хіба що колаборант Сальдо – міський голова Херсона з 2002-го до 2012 року. Який після так званого референдуму стане “губернатором Херсонської області”. Але з суто криміналістичного погляду комендант Бедрик і “чортик з табакерки” Кобець також цікаві постаті.

Колаборант, голова окупаційної адміністрації Херсона Володимир Сальдо. Фото з відкритих джерел

Так, згідно з повідомленням про підозру, кадровий російський військовий Віктор Бедрик облаштував у комендатурі окрему катівню. Комендатура розташовувалась у будівлі апеляційного суду, де плануванням самого приміщення передбачені камери для підсудних. В цих камерах під час окупації катували людей електричним струмом і забивали на смерть.

64-річний Олександр Кобець, якого явив світу Бедрик, явно був креатурою ФСБ, тобто Сініцина-Сабіра. До 1991 року Кобець працював у КДБ, пізніше на різних посадах СБУ. Звільнився у званні полковника 2006 року. На пенсії підробляв начальником служб охорони в різних комерційних структурах. У березні 2022 року виїхав з Києва у Європу, а за місяць опинився у Херсоні.

У середині – наприкінці квітня на запрошення Сініцина в місто прибула чергова партія “ветеранів правоохоронних органів”

В цей час Сініцин-Сабір працював у режимі кадрового агентства. Він запрошував на зустрічі всіх колишніх пенсіонерів правоохоронних органів, до яких міг дотягнутися. Ці зустрічі починалися словами: “Мне вас рекомендовал Валерий Валерьевич”. Сініцин просто розмовляв з людьми…

Валерія Валерійовича у Херсоні знали добре – це депутат облради Валерій Літвін, колишній керівник поліції в Херсонській області. Під час окупації він фактично став головним радником ФСБ з кадрових питань. Але попри його посередництво і страшні чутки про те, куди потрапляють ті, хто не погодився на співпрацю, заповнити штатний розклад новостворених репресивних органів місцевими кадрами не вдалося.

У середині – наприкінці квітня на запрошення Сініцина в місто прибула чергова партія “ветеранів правоохоронних органів”. Зокрема, з Криму приїхали оголошені в розшук у справах Майдану ексочільник управління МВС у Черкаській області 52-річний Володимир Ліпандін і ексочільник СБУ 58-річний Олександр Якименко. Останній прибув зі свитою старих друзів – колаборантами першої хвилі з Криму та Донбасу.

Підозри про вчинення злочину стосовно Сініцина, Ліпандіна і Якименка зливаються в один шпигунський детектив.

Колаборант, начальник окупаційної поліції Володимир Ліпандін

Згідно з матеріалами слідства, “у невстановлений спосіб та у невстановлений час, але не пізніше 29.04.2022” Сініцин повідомив Ліпандіну та ще кільком особам про намір створити злочинну організацію під назвою “главное управление министерства внутренних дел Херсонской области”.

А ось цитата з іншої кримінальної справи: “Реалізуючи заздалегідь запланований злочинний намір, у квітні-травні місяці 2022 року (більш точний час у ході досудового розслідування не встановлений) Якименко Олександр Григорович (…) очолив т.зв. “Государственную службу безопасности Херсонской области” та приступив до реалізації раніше запланованого злочинного умислу як командир незаконного збройного формування”.

ГСБ створювалась як аналог “МГБ ДНР” і фактично була таким собі субпідрядником ФСБ для брудних справ

Сухий підсумок: Сініцин “довірив” так зване “Главное управление МВД ” Ліпандіну, ГСБ – Якименку. ГСБ створювалась як аналог “МГБ ДНР” і фактично була таким собі субпідрядником ФСБ для брудних справ. Отже у травні 2022 року “мережа чорного павутиння” була побудована. Причому головний павук залишився в тіні.

А наприкінці травня – на початку червня у місті функціонувало вже чотири великі катівні. В ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ), в будівлі Головного управління Нацполіції (ГУНП), в приміщенні апеляційного суду і, звичайно ж, у підвалі новоствореної ГСБ.

У чорні тенета потрапляли не тільки учасники спротиву, колишні правоохоронці або лідери громадської думки. У катівні міг опинитися будь-хто.

Старша санітарка однієї з херсонських лікарень Фаїна ніколи не була політичною активісткою. Немолода, темноволоса жінка з мудрими очима. Російськомовна з невеликим вірменським акцентом. Якби комусь з її друзів чи колег сказали, що Фаїна потрапить за грати як поплічниця “українських нацистів” – ніхто б не повірив.

Але вона потрапила. За сина-волонтера, який допомагав містянам евакуюватися на територію підконтрольну Україні. За пару місяців до так званого “референдуму” репресії стосовно населення посилилися. Зокрема, хапати почали волонтерів-перевізників, на діяльність яких раніше могли дивитися крізь пальці.

Фактично Фаїну взяли в заручниці – вимагали зателефонувати сину і змусити його здатися окупаційній владі. Захоплення заручників – таким був один з найпоширеніших методів “денацифікації” Херсона.

У тій самій камері (номер шість), в будівлі ІТТ, були й інші заручниці. Вчителька англійської мови Ольга сиділа за брата – військового. Науковиця Світлана за чоловіка – рибінспектора, якого окупанти підозрювали у зв’язках з партизанами. Ще одна співкамерниця – волонтерка Наталя.

Захоплення заручників – таким був один з найпоширеніших методів “денацифікації” Херсона

Історія жіночої камери номер шість та імена жінок відомі нам завдяки херсонській журналістці Анжелі Слободян, яка потрапила до катівні за свою професійну діяльність – в окупованому місті вона продовжувала знімати на айфон відеосюжети, що пізніше стали основою документальної стрічки “Навала“. В ІТТ журналістка провела 31 день.

Фаїна для інших жінок була в якомусь сенсі спасінням. Річ у тім, що багато викрадених людей не мали зв’язку з волею – їхні родичі і друзі вважали їх безвісти зниклими. А от дочка Фаїни знала про місцеперебування матері. Могла передати предмети гігієни, харчі.

Анжелу схопили просто на вулиці. “В мене не було ніяких необхідних речей, зміни білизни… І Фаїна подарувала мені труси”, – Анжела ледве стримує сльози, розповідаючи про цей епізод. Завдяки передачам від Ріти (дочка Фаїни) в камері були навіть цукерки. Сама Фаїна страждала на діабет і солодкого майже не вживала.

Авторка: Анастасія Іванова

Жінок з камери номер шість не піддавали сексуалізованому насильству, не били, не застосовували до них жодних “спеціальних” тортур. Але просто за дверима камери били чоловіків. “Ми це все постійно чули, це неможливо було витримати, – розповідає Анжела. – Ми навіть чули як росгвардійці, чеченці, роздавали презервативи зекам, які сиділи тут ще до вторгнення, щоб вони ґвалтували наших хлопців…”

Фаїна прислухалася до нестерпних криків за дверима. Іноді їй здавалося, що кричить її син. Думка про те, що сина вже схопили і катують, мучила жінку цілодобово, вона майже не спала. Повторювала: “Мій Льова, мій Льова…” В якийсь момент їй стало зле.

“Обличчя змінилося, міміка стала незвичайною, кінцівки холодні… – згадує Анжела. – Ми почали кричати, що треба лікаря. Наглядачі знайшли серед в‘язнів лікаря, привели. Той поміряв тиск – наче некритично. Я йому в очі глянула, і ми один одного зрозуміли. Він сказав наглядачам: “Все погано, все погано, передінфакртний стан…”

Фаїна прислухалася до нестерпних криків за дверима. Іноді їй здавалося, що кричить її син

Зайвий труп росгвардійцям був не потрібен. Фаїну відвезли у лікарню. Там ніякого передінфарктного стану не діагностували, і через якийсь час жінка опинилася вдома. Її сина окупанти, до речі, не спіймали. Анжела та інші співкамерниці Фаїни вірили, що її історія завершилася хепіендом.

Читайте також:  Борис Колесников: что мы забыли или не знали о донецком торгаше.

“Коли сама опинилася на свободі, вирішила провідати Фаїну, – згадує Анжела. – Я знала її адресу – ми на пам‘ять вивчали адреси, щоб та, хто виходить на волю, могла повідомити інформацію про інших дівчат родичам”.

Але Анжела запізнилася. Фаїна померла. Це сталося за два тижні після звільнення. “Її справжнє ім’я – Феня. Феня Махтесян”, – зітхає Анжела.

Один із найдавніших способів повільної страти – з використанням тварин. Засудженого до смерті кидали до ями зі зміями або у рівчак з хижаками. Приблизно так само поводилася ФСБ з викраденими українськими громадянами. Але роль тварин відігравали росгварійці, колаборанти, співробітники місцевих квазіправоохоронних органів.

На запитання, чи брали участь у катуваннях представники ФСБ, слідчий Нацполіції Ігор Дем‘янюк відповідає, що безпосередньо фсбшники фізичну силу до затриманих зазвичай не застосовували, не бруднили руки.

– Вони тиснули психологічно, гралися у доброго-злого поліцейського. Віддавали накази росгвардійцям: вивести-завести… Могли сказати: “Попрацюйте з цим, він каже неправду”, – пояснює слідчий.

А от вже виконавці низової ланки поводилися по-звірячому:

– Понапиваються вночі і починають розважатися. Заставляли людей співати гімн Росії, роздягатися догола і повзати по підлозі. Або заводили голого в‘язня в камеру, а там був інший голий чоловік з ерегованим пенісом… А росгвардійці за цим спостерігали, їм це подобалося.

Начальник відділу слідчого управління ГУНП в Херсонській області Ігор Дем‘янюк. Фото: Дмитро Фіонік

Слідчий робить паузу і уточнює:

– Рашистам особливо подобалося сексуалізоване насильство.

Ігор Дем‘янюк вдається в деталі одного з видів катувань – струмом. Коли людині до вух і пальців прикручують електроди, такий самий ефект, як і в тому випадку, коли струм підводять до геніталій.

– Але ж вони як робили – до геніталій і до анального отвору… Щоб максимально принизити жертву. Звичайній людині буде неприємно постійно торкатися чужих статевих органів … Жертви під час таких тортур могли випорожнюватись… Щоб таке чинити, цього треба дуже хотіти, бути збоченцем. А вони робили це системно.

Авторка: Анастасія Іванова

Ми спілкуємося в кабінеті Ігоря Дем‘янюка, в приміщенні ГУНП. Саме у підвалі цієї установи, нагадаємо, функціонувала одна з найстрашніших катівень. Під час окупації кабінет слідчого займав якийсь начальник з Росгвардії. В одному з ящиків стола тимчасовий господар приміщення знайшов фото Дем‘янюка і повиколював на портреті очі.

– Ну що тут скажеш, – знизує плечима слідчий. – Напевно, це свідчить про інтелектуальний рівень цих людей. Що тут скажеш…

У Херсонському управлінні СБУ нам розповіли подробиці, які встановили під час розслідування. Кожна херсонська катівня була в чомусь унікальною. В одному “закладі” годували солоною, як ропа, кашею. В іншому все харчування протягом кількох днів могло обмежуватись 300 мл води на добу.

У підвалі комендатури, в маленьких камерах, розрахованих на трьох засуджених, утримували по 12 людей. У колишньому ізоляторі (найбільша в місті катівня) жінок і чоловіків тримали окремо. А от у стінах ГСБ – разом. І світло там ніколи не вимикали.

А ще у ГСБ була особлива спеціалізація – економічна: крізь це місце пройшло чимало херсонських бізнесменів і просто більш-менш заможних людей. Причому “заможними” в уявленні катів були люди, родичі яких здатні зібрати мінімум $1000 викупу. Це був мінімальний плановий улов. Максимальний – $30 000. Плюс вилучені транспортні засоби, ікони, коштовності тощо.

Деталі катівні ГСБ. Фото: Вадим Петрасюк

До речі, “ГСБ” і “катівня ГСБ” – це майже тотожні поняття, оскільки з 70 членів цієї злочинної організації 50 були так чи інакше задіяні в “обслуговуванні” підвалу. І їх робоче місце було за цією самою адресою. Окремо був лише офіс “генерала” Якименка, що розташовувався у сусідній історичній будівлі та сполучався з катівнею внутрішнім двориком.

Схильний до “економіки” Якименко навіть запровадив у ГСБ “відділ економічної безпеки”. Його очолив колишній міліціонер з Севастополя Олексій Супруненко. Взагалі, значну частину поплічників Якименка складали колишні “спеціалісти по боротьбі з корупцією, “податківці” та інші “економісти” з анексованого Криму і так званих ДНР і ЛНР.

“Катівня”

Продюсери: Марко Копил, Денис Сігай. Монтаж: Едуард Боев, Дмитро Черкаський. Оператор: Станіслав Огневський

На дверях однієї з кімнат підвалу є напис: “VIP”. За інтер‘єром і меблями ця кімната нічим не відрізняється від сусідніх: те саме чорне павутиння, зламаний стілець, бутилі з сечею в кутку і труби, до яких приковували людей. За однією з версій, у “VIP-камері” тримали здебільшого громадян з метою викупу.

Як це – потрапити в таку камеру? Відповідь – у фрагменті з повідомлення про підозру “генералу” Якименку (наводимо скорочений варіант, без імені потерпілого та інших особистих даних):

” …Починаючи з 06.07.2022 по 14.08.2022 потерпілий неодноразово допитувався, у підвальному приміщенні та на 1 поверсі. Під час допитів потерпілого пристібали до стільця пластиковими застібками, з пакетом на голові, та незважаючи на надання відповідей на поставлені запитання, останньому спричинялись тілесні ушкодження, зокрема били руками, ногами, пластиковою палицею, дротами по всьому тілу, потилиці. Крім того, до потерпілого неодноразово застосовувався електричний струм за допомогою заздалегідь підготовленого пристрою, який підключали до кінцівок тіла, статевого органу, одночасно поливали водою. (…) До моменту звільнення потерпілого морили голодом.

…Отримали згоду потерпілого на надання представникам ГСБ Херсонської області грошових коштів у сумі 1000 доларів США. Потім потерпілого на авто доставлено за місцем проживання (…), де після передачі грошових коштів звільнено”.

Катівня ГСБ. Фото: Вадим Петрасюк

Протокольна мова, безумовно, не здатна передати атмосферу підвалу: кольори, запахи і звуки. Деталь. Коли до підвалу заводили новенького, “економісти” з ГСБ в одному з кутків починали бити дівчину.

Ця дівчина потрапила на підвал за волонтерську діяльність. Уся її вина полягала в тому, що вона якось особливо кричала під час тортур. Звук її голосу вганяв в стан паніки будь-яку непідготовлену людину. Катам подобалося. Не виключено, що саме за здатність так кричати людину і тримали “на підвалі”.

Співробітники ГСБ взагалі були специфічними веселунами. Такий висновок спадає на думку, коли розглядаєш різні розкидані у камерах предмети і, зокрема, інвентар, який залишили гсбешники й ув‘язнені.

Ось у кутку горнятко з зубною щіткою. Для чого чистити зуби не дуже чистою водою, що крапає з іржавої системи опалення? Напевно, для когось це була можливість в екстремальних умовах зберегти людську гідність.

А ось на столі протигаз для катування. В очниці вставлені дбайливо вирізані з паперу кружечки і на кожному трохи наївний, майже дитячий малюнок – око. Тобто, перед тим як катувати, якась людина готувала реквізит.

Катам не подобалося, що один з ув‘язнених говорить з українським акцентом

Але найфантастичніша знахідка – предмет, що здатен вписати новий абзац в історію катувань. Звичайний шкільний зошит – конспект з російської літератури. Як пояснив слідчий СБУ, катам не подобалося, що один з ув‘язнених говорить з українським акцентом. І вони вирішили влаштувати йому курс витонченої словесності.

Все що ми знаємо про цього в‘язня: чоловік років тридцяти, якого місцеві наглядачі вважали учасником громадянського спротиву. Вочевидь, він був особливою здобиччю ГСБ, оскільки кати, тікаючи з міста, забрали його з собою.

У цих стінах він провів кілька місяців і пройшов через різні тортури. Як і його сусіди по камері, голодував, був доведений до останньої стадії виснаження. В таких умовах людина змушена була вести конспект з росліту під акомпанемент криків з сусідніх приміщень.

Конспект з російської літератури, який під тортурами примушували вести одного з ув’язнених. Фото: Дмитро Фіонік

Починається конспект цитатою з Максима Горького: “До безумной гордости волнует не только обилие талантов, рожденных Россией в XIX веке, но и поражающее разнообразие их”. За перший семестр навчання (невідомо скільки тривав такий “семестр”), згідно з законспектованим планом, в‘язень мав ознайомитись з творчістю Пушкіна, Островського, Тургенєва, Тютчева, Фета, Достоєвського, Толстого і Чехова.

Читайте також:  Фактор Росії не дасть нам стати містком з Пекіну в Європу - сходознавець Макар Таран

Тут у різних камерах, дійсно, можна натрапити на книжки. Ймовірно, це залишки розграбованої сімейної бібліотеки когось із в‘язнів. Одного з наглядачів, що займався “просвітницькою діяльністю”, мешканці підвалу позаочі називали “Книжний”.

Господарство “генерала” Якименка було, нагадаємо, під безпосереднім кураторством Сергія Сініцина. На самому початку створення ГСБ кошти з Москви на розбудову цієї злочинної організації йшли через Сініцина. А от чи йшли вони в зворотному напрямку, коли ГСБ розкрутилася і почала системно викрадати і катувати громадян заради викупу, – невідомо.

Так само невідомо, чи спускався Сініцин саме в цей підвал і чи спостерігав за тим, як “працюють” його люди. Принаймні, таких свідчень потерпілі не давали. А от голос Якименка іноді згадують. Очільник ГСБ сидів за письмовим столом, спостерігав за катуванням і міг кинути жертві фразу: “Ви маєте зробити правильні висновки”.

Сініцин виглядав на тлі “місцевої еліти” і росгвардійців, як колонізатор у корковому шоломі серед натовпу тубільців у набедрениках

Полковник Сініцин зберігав певну дистанцію не тільки стосовно виконавців низової ланки, а й генералів-колаборантів на кшталт Якименка та Ліпандіна. Поводився більш фахово і виглядав на тлі “місцевої еліти” і росгвардійців, як колонізатор у корковому шоломі серед натовпу тубільців у набедрениках.

Конспірація, якої дотримувався Сініцин-Сабір становить певну проблему для слідчих і прокурорів. Зрозуміло, що він не просто знав про систему катівень, але й брав безпосередню участь у її плануванні та створенні. Проте, якщо не буде доведено його участі у конкретному злочині, його діяльність, з погляду міжнародного кримінального права, може бути кваліфікована як діяльність звичайного комбатанта. Який просто виконував накази. І тоді він – некримінальний злочинець.

Авторка: Анастасія Іванова

Чи є шанс у херсонського ката номер один залишитися відносно чистим в правовому сенсі? Олексій Бутенко, прокурор Херсонської обласної прокуратури, процесуальний керівник у кримінальному провадженні у справі Сергія Сініцина дуже обережний у своїх висловлюваннях:

– Один факт з його справі ми кваліфікували за статтею 438 Кримінального кодексу України – порушення законів і звичаїв війни. Він віддав наказ на жорстоке поводження з цивільною особою. Це те, що у нас зафіксовано і підтверджується матеріалами досудового розслідування, – прокурор замовкає, ймовірно, аналізуючи, чи не сказав він щось зайве.

– Віддав наказ під час допиту?

– Так. Якщо це можна назвати допитом. Це було, фактично, катування. Завуальоване під допит. Катування з метою отримання певної інформації, – знов пауза. – Безпосередньо під час спричинення тілесних ушкоджень Сініцин присутній не був, але був поруч… На іншому поверсі.

– Це катівня в ГУНП?

– Так. Це було захоплене приміщення Головного управління Національної поліції, Лютеранська, 4.

Тобто російський спецслужбіст особисто кинув людину у рівчак з крокодилами.

Херсон, Лютеранська, 4. Навпроти парк, у якому ми зустрічаємося зі слідчим СБУ, який займається справою Сініцина. Особлива прикмета південного міста в цю пору року – деякі каштани починають скидати листя і, водночас, зацвітають.

Російський спецслужбіст особисто кинув людину у рівчак з крокодилами

На одній з алей розмова заходить про епізод, коли фсбешник особисто наказав мучити людину. Сініцин висловлювався евфемізмами. Він міг сказати, наприклад, так: “Поговорите с ним как надо”. Слідчий СБУ, дивлячись на диво-каштан каже:

– Щось таке Сініцин і сказав… Вас цікавить, ким була та “цивільна особа”? Це був колишній співробітник СБУ, який не хотів співпрацювати з рашистами.

Колись правда про херсонські катівні стане історією. Але сьогодні це не історія, а сучасність. Восени 2022 року кати змінили локацію – втекли на лівий берег. І досі на всіх окупованих територіях відбувається те, що рік тому відбувалося в Херсоні.

Незначну реорганізацію пережила ГСБ – за вказівками з Москви це злочинне угрупування розчинилося в лавах ФСБ. Але загальна картина від цього не змінилася: ті самі методи, ті самі кати, іноді – ті самі жертви.

Перед втечею окупанти частину викрадених громадян звільнили. Але частину бранців окупанти забрали з собою. За оцінками слідчого Нацполіції Ігоря Дем‘янюка, тільки з підвалу ГУНП на окуповану територію України або до РФ було вивезено близько 20 осіб. І це, підкреслимо, лише з однієї – і не найбільшої – катівні.

Точна кількість в‘язнів, яких окупанти забрали з собою, невідома

Речниця Херсонської обласної прокуратури Анастасія Весіловська нагадує, що за підрахунками представників Херсонської обласної прокуратури, під час окупації було викрадено близько 1500 українських громадян. І це дуже обережна оцінка, оскільки точна кількість в‘язнів, яких окупанти забрали з собою, невідома.

Доля 500-600 цивільних осіб досі не встановлена. А щоб зрозуміти загальні масштаби депортації, достатньо згадати, що окупанти повністю вивезли Північну виправну колонію №90 – 1700 осіб.

Анастасія Весіловська зазначає, що херсонці, які пережили тортури, не завжди погоджуються давати свідчення або брати участь у слідчих експериментах. Крім того, після визволення багато з них виїхали, як і інші містяни. Херсон сьогодні – напівпорожнє місто. Але слідство триває.

В Одесі розпочався заочний судовий процес у справі Сергія Сініцина

На сайтах Офісу генпрокурора та СБУ оприлюднені десятки повідомлень про підозру. Серед них підозри Сергію Сініцину, Олександру Якименку, Володимиру Ліпандіну, Валерію Літвіну та іншим організаторам і виконавцям терору на Херсонщині. Обвинувальні акти щодо деяких фігурантів уже передані до суду.

В Одесі розпочався заочний судовий процес у справі Сергія Сініцина. Загалом на цей час за результатами розслідування злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку правоохоронні органи області повідомили про підозру 62 фігурантам, 53 обвинувальні акти спрямовані до суду.

Зазвичай, йдеться про заочне правосуддя за принципом in absentia (з лат. – “за відсутності”). Заочне судочинство – не ритуал. Анастасія Весіловська впевнена, що процедура in absentia реально наближає час відплати. Час від часу до рук правоохоронців потрапляють воєнні злочинці, що знущалися над місцевим населенням (іноді деякі з них потрапляють у полон), і отримують або довічне, або 15 років позбавлення волі.

У таких злочинів немає терміну давності. Полювання, яке триватиме десятиліття, тільки розпочинається. І брати участь у ньому будуть спецслужби багатьох країн. На довгу і конструктивну роботу налаштовані й херсонські правоохоронці.

Полювання, яке триватиме десятиліття, тільки розпочинається

Час від часу двері у колишній катівні на вулиці Пилипа Орлика відчиняються і в середину заходить слідча група СБУ разом з черговим потерпілим, який погодився дати свідчення. Це психологічно складний процес навіть для слідчого. Після того, як всі процесуальні дії виконані, він виходить на ганок і, ні до кого не звертаючись, каже: “Ми знайдемо кожного”.

І це “знайдемо” звучить так, що зрозуміло: не просто щось там юридично зафіксуємо, а саме “знайдемо”. В ЗМІ час від часу з’являються повідомлення про ліквідацію та “самоліквідацію” одіозних колаборантів. Подібні акти справедливості, за даними наших джерел, влаштовує СБУ. Знаходять… Дістають з-під землі.

Восьмого листопада Малиновський районний суд Одеси визнав винним так званого “губернатора” Херсонської області Володимира Сальдо у держзраді та колабораціонізмі (ч.2 ст. 111, ч.5 ст. 111-1, ч. 1 ст. 436-2 КК України). Вирок передбачає 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна і забороною обіймати керівні посади.

Це максимально можливе покарання. Оскільки Кримінальний кодекс України містить заборону на довічне ув’язнення для осіб, які досягли 60 років. Судовий розгляд відбувався у спеціальному судовому провадженні in absentia (за відсутності обвинуваченого).

Автор: Дмитро Фіонік

Ілюстрації: Анастасія Іванова

Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ