З початком повномасштабного вторгнення росії у 2022 році Україна була змушена повністю закрити свій повітряний простір для цивільної авіації. Це рішення, хоч і необхідне з міркувань безпеки, створило серйозні виклики для бізнесу, зокрема для експортерів. До війни авіаперевезення вантажів забезпечували швидку та зручну доставку товарів, особливо у високотехнологічних, фармацевтичних та харчових сегментах. Утім, український бізнес виявив неабияку гнучкість і креативність у пошуку альтернатив. У цій статті розглянемо, як експортери пристосувалися до нових умов і які логістичні моделі стали основою нового етапу експорту з України.
Переналаштування логістичних маршрутів
Відсутність прямих авіарейсів змусила компанії терміново шукати альтернативні шляхи доставки продукції за кордон. Один із головних варіантів — використання залізничного та автомобільного транспорту до сусідніх країн, зокрема Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії. У цих країнах товар перевантажується на авіарейси до кінцевих споживачів.
Таке рішення значно збільшує час доставки, проте дозволяє зберегти стабільність експортних потоків. Деякі компанії, особливо ті, що працюють у секторі електроніки та медичного обладнання, уклали угоди з логістичними хабами в ЄС, де створюються склади тимчасового зберігання та сортування вантажів.
Співпраця з міжнародними логістичними операторами
Українські експортери активно інтегрувалися в європейські логістичні мережі. Вітчизняні та міжнародні компанії, такі як DHL, UPS забезпечили транспортування вантажів через суміжні країни. Часто це відбувається за принципом “доставка до хабу” — український вантаж доставляється наземним транспортом до логістичного центру в Європі, а звідти — літаком до країни призначення.
Цей підхід дозволив зберегти експорт продукції, для якої швидкість доставки критична, зокрема квітів, швидкопсувних товарів та електронних компонентів.
Використання морських та річкових портів
Ще одним напрямком адаптації стало переорієнтування на морські та річкові шляхи. Хоча блокада чорноморських портів обмежила можливості, українські експортери почали активно використовувати порти на Дунаї (Ізмаїл, Рені, Усть-Дунайськ) для перевалки товарів. Через румунський порт Констанца вантажі доставляються до інших країн світу.
Хоча морський транспорт не може замінити авіаційний у плані швидкості, він став рятівним варіантом для об’ємних та не термінових вантажів, таких як зерно, метали, деревина та аграрна продукція.
Розвиток логістичної інфраструктури
Війна змусила державу та бізнес вкладати більше в розвиток прикордонної інфраструктури. Розширення митних пунктів, цифровізація документообігу, розвиток залізничних вузлів — усе це дозволяє ефективніше обробляти зростаючий потік вантажів. Зокрема, інвестуються кошти в розширення потужностей на західному кордоні України, щоб прискорити транзит товарів до країн ЄС.
Також розвиваються склади тимчасового зберігання, хаби для сортування вантажів, що дозволяє гнучко реагувати на зміни в попиті та логістиці.
Вплив на експортну стратегію
Відсутність прямого авіасполучення змусила експортерів переосмислити свої підходи до ринків збуту. Ті компанії, що раніше працювали з країнами Близького Сходу чи Азії, переключили увагу на європейські ринки, куди доставляти товар стало легше за нових умов.
Крім того, зросла роль планування та прогнозування у логістиці. Компанії стали більше уваги приділяти формуванню запасів, укладанню довгострокових контрактів на транспортування, а також інвестувати в системи управління ланцюгами постачань.
Попри складні умови воєнного часу та втрату авіасполучення, українські експортери продемонстрували здатність адаптуватися до нових реалій. Через комбіновану логістику, партнерство з міжнародними операторами та розширення інфраструктури, вони змогли зберегти присутність на зовнішніх ринках. Цей період став випробуванням, але й поштовхом до трансформації всієї логістичної екосистеми України.
Напишіть відгук до статті