Ця історія — не просто черговий приклад української винахідливості у вибиванні державних грошей. Це демонстрація цинічної, холодної і безкарної схеми, в якій головною фігурою зробили людину, котра в житті не тримала в руках нічого складнішого за волейбольний м’яч. Ім’я — Антон Котеленець, 25-річний студент-медик із Вінниці. Саме він, за документами, керує “високотехнологічною” компанією ТОВ «ЮНАЙТЕД МІЛІТАРІ СОЛЮШНЗ», зареєстрованою у червні 2023 року у Києві, на Паньківській, 3. На папері — виробник авіаційної та космічної техніки. У реальності — фірма-привид, створена під єдине завдання: викачати мільярди з державного бюджету під виглядом “оборонних контрактів”.
За офіційними даними з реєстрів Opendatabot та Clarity Project, ця компанія, яка має лише одного працівника, відсутність офісу, цехів і навіть ліцензій, вже у 2024 році виграла тендерів на понад 2,3 мільярда гривень. Основний контракт — із Департаментом цивільного захисту Київської обласної державної адміністрації, який оплатив “вертольоти, літаки та космічне обладнання”. Схоже, чиновники ОДА навіть не моргнули, підписуючи документи про співпрацю з підприємством, чий статутний капітал на той момент становив… одну тисячу гривень. Це навіть не ціна двигуна від старої “Лади”. І лише після отримання першого траншу компанія раптово збільшує свій капітал до 2,6 мільйона гривень — сума, що мала створити ілюзію “зростання”. Та ніхто не пояснив, звідки ці гроші взялися і чи існували вони взагалі.
У Clarity видно, що ТОВ «ЮМС» з моменту створення брало участь у 11 тендерах і перемогло в усіх — із вражаючою 100% успішністю. Це не бізнес, це статистика для бога корупції. Такі цифри не бувають без “даху”. У Prozorro компанія значиться серед постачальників для місцевих рад — Ніжинської, Новогуйвинської, а також інших регіональних замовників, які чомусь вирішили, що невідоме ТОВ із Києва виробляє літаки й вертольоти. У кожній з цих угод — один і той самий код закупівлі: ДК 021:2015:34710000-7, тобто “літальні апарати”. Це виглядає як копіпастна афера: одна й та сама формула, різні замовники, але одна схема — тендер на техніку, якої не існує, і компанія, яка лише приймає кошти, не залишаючи слідів поставки.
Якщо копнути глибше, починається справжній театр абсурду. Директор і власник компанії — одна й та сама людина. Жодної ради директорів, жодного аудитора, жодної бухгалтерії. Компанія без офісу, без звітності, без податкових декларацій. Але при цьому має “контракти” з державними структурами на суму, що перевищує бюджети кількох міст. І коли починаєш ставити запитання про реальну діяльність — виявляється, що компанія не має навіть дозволів на торгівлю, не кажучи вже про виробництво техніки подвійного призначення. А відсутність будь-яких додаткових КВЕДів лише підкреслює фіктивність — юридично вона не мала права ні продавати, ні передавати жоден виріб.
Далі — класика жанру. В липні 2025 року в реєстрі відбуваються “кадрові зміни”: попередні співзасновники Роман Юрчик і Тарас Шевченко зникають, а Антон Котеленець стає одноосібним власником і бенефіціаром. Це вже не бізнес, це “перепрошивання” компанії під потрібного номінала. Подібні ротації — стандартна техніка для відмивання грошей, коли на момент закінчення операції всі “справжні” фігуранти виходять із гри, залишаючи в реєстрі наївного або підставного “директора”, якого потім навіть не запрошують на суд.
Сам Котеленець — персона доволі строката. За відкритими джерелами, він колишній волейболіст, фігурує у базі Федерації волейболу України як гравець команди “Локомотив” Київ, вихованець СДЮШОР м. Прилуки. У Facebook-профілі — студент медичного університету. Жодного зв’язку з авіацією, машинобудуванням чи військово-промисловим комплексом. Іншими словами, ідеальний кандидат для ролі “фунта” — людини, на яку записують усе, але яка ні про що не знає. Тих, хто реально стоїть за схемою, у документах немає. І це головна ознака операції з політичним прикриттям.
В аналітичних публікаціях, які досліджують структуру “ЮМС”, згадуються непрямі зв’язки Котеленця з оточенням народного депутата Павла Халімона — людини, що вже світилася в історіях із “сірими” тендерами та сумнівними громадськими організаціями. Саме через подібні ГО часто прокручують гроші під виглядом допомоги військовим чи ветеранам. У цьому випадку теж є натяк на “волонтерське прикриття”: мовляв, компанія нібито займається підтримкою обороноздатності, але жодного реального підтвердження діяльності у сфері оборони немає.
Юридично все виглядає як підручник із фіктивного підприємництва. Стаття 202 ККУ — “провадження господарської діяльності без ліцензії”. Стаття 191 — “привласнення або розтрата майна у великих розмірах”. Стаття 364 — “зловживання службовим становищем”. І якщо акти виконаних робіт були підписані без поставок, — стаття 366 про службове підроблення. Це повний кримінальний букет. Додати можна ще 205-1 ККУ, де прямо сказано: створення фіктивного підприємства з метою прикриття незаконної діяльності.
Це не просто халатність або “неуважність” чиновників. Це система. Компанії, створені “з нуля”, з мінімальним статутним капіталом і одним директором, отримують мільярдні замовлення, виконують їх на папері й випаровуються після перших перевірок. Котеленець тут — лише піша фігура. Його роль — підписати документи, отримати кошти на рахунок, передати їх далі й чекати, поки ситуація затихне. А далі — нова компанія, новий ЄДРПОУ, нова адреса, той самий сценарій. Поки правоохоронці тупцюють на місці, фірми-привиди продовжують освоювати оборонні бюджети у розпал війни.
І найстрашніше — усе це робиться під соусом “підтримки армії”. Коли країна просить світ про допомогу, коли волонтери на останніх копійках купують дрони й броню, десь у кабінетах ОДА проходять контракти на мільярди для фірм, які навіть не мають майстерні. Це не просто злочин. Це плювок в обличчя тим, хто справді воює.
Розслідування випадку Антона Котеленця і ТОВ «ЮМС» — це тест на виживання для української антикорупційної системи. Якщо правоохоронці “просплять” цю справу, то вже завтра з’являться десятки нових “ЮМСів”, які вироблятимуть “ракети” у кав’ярнях і “супутники” у хостелах. Це вже не космічна технологія — це космічне нахабство. І доки воно не отримає реальних вироків, жодна реформа не має сенсу.