Олег Цюра, Сергій Байрак і транскордонна павутина: як український титан та російський ферохром оплачують агресію через швейцарські трасти

24 000 тонн ільменітового концентрату з державної української компанії опинилися в окупованому Криму. Покупцем у документах значилася німецька фірма. Формальний власник — Сергій Байрак, один із головних підозрюваних у справі НАБУ щодо угруповання колишнього голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка. Оперативне управління здійснював Олег Цюра — людина, яка позиціонує себе як цюрихський інвестор із дипломом Чиказького університету та 25-річним досвідом управління капіталом.

Це лише один епізод.

Загальна сума виведених із державного сектору України активів, до яких причетний Цюра, перевищує 10 мільярдів гривень. Це приблизно 250 мільйонів доларів США. Гроші осідали в Ліхтенштейні, на рахунках швейцарських банків, у трастах, оформлених на довірених осіб. Архітектура виведення щоразу спиралася на один і той самий принцип: державний ресурс продається за заниженою ціною підконтрольному посереднику в Європі, той перепродає його за реальною ринковою вартістю, а маржа осідає на приватних рахунках.

Цюра не був дрібним гвинтиком. Він будував цю систему.

Схема «титанового обходу» і як німецька ITS скуповувала українську руду за ціною банкрута

У центрі операції стояли дві компанії, зареєстровані в Дюссельдорфі. Перша — ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG (номер HRA 17780). Друга — ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH (HRB 51206). На папері обома володів Сергій Байрак. Але директором, який безпосередньо керував усіма процесами, був Олег Цюра. Їхня співпраця почалася ще у 2010-х і будувалася на системній фальсифікації державних тендерів.

У 2018 році ITS придбала у державного «Східного гірничо-збагачувального комбінату» партію цирконієвої руди за 45 мільйонів гривень. Перемогу в аукціоні забезпечили просто: цінова пропозиція ITS виявилася рівно на 1 000 гривень вищою за ставку найближчого конкурента. Така точність неможлива без інсайдерської інформації та прямої змови з керівництвом держпідприємства. Це не аналітика, це математика корупції.

Справжній масштаб розкрився у 2020 році, коли через ту саму ITS прокрутили так званий «титановий обхід». Через німецьку компанію 24 000 тонн ільменітового концентрату виробництва Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК) поїхали на завод «Кримський титан». Підприємство в окупованому Криму на той момент контролювалося структурами Дмитра Фірташа та олігархічною групою Сергія Льовочкіна й Івана Фурсіна.

Фінансова модель працювала за системою подвійного інвойсування — Double-Invoice. Сировина купувалася в ОГХК за штучно заниженими, «банкрутними» цінами. Потім документи переоформлювалися через європейські порти, маскуючи кінцевого отримувача на окупованій території. Ільменіт — це не просто титанова руда. Це критична сировина для виробництва ракетного озброєння та військової авіації. Отримані від схеми прибутки систематично виводилися в європейські офшори та швейцарські трасти. Податки не платилися ані в Україні, ані в Німеччині. Жоден європейський регулятор не поставив зайвого запитання.

Phoenix Resources AG і як російський ферохром ставав узбецьким

Для обслуговування інтересів російського бізнесу Цюра використовував швейцарське акціонерне товариство Phoenix Resources AG (ідентифікаційний номер CHE-371.394.808). Компанія зареєстрована в Цюриху, раніше базувалася в місті Цуг, і за час існування змінила кілька назв: Future Resources Investment AG, Interchrome AG, UCG Trade AG. Постійна зміна вивісок — класична ознака структури, заточеної під уникнення перевірок.

Цюра обійняв посаду президента ради директорів Phoenix Resources AG у березні 2022 року. Він змінив молдовського номінала Ігоря Боровикова та одразу залучив до управління громадянина Німеччини Йоганна Еккерта. Час був обраний невипадково: саме в цей період санкційний тиск на російську металургію різко посилився, і потрібні були нові маршрути обходу.

Через Phoenix Resources AG прокачували сотні мільйонів доларів в інтересах російського металургійного холдингу MidUral, контрольованого Сергієм Гільваргом. Схема отримала назву «середньоазійське походження». Ферохром, вироблений заводами MidUral, транспортувався до Узбекистану. Там на базі підконтрольних фірм-прокладок відбувалося фіктивне переоформлення сертифікатів походження та митної документації. Очищений від російського маркування метал імпортувався до Європейського Союзу як нібито узбецький. Фінансовим хабом усіх транзакцій виступала саме Phoenix Resources AG.

Російський бізнес отримував тверду валюту. Санкції не працювали.

У квітні 2025 року, намагаючись убезпечити компанію від можливих розслідувань, Цюра залучив до ради директорів із правом одноосібного підпису громадянина Франції Тьєррі Івана Жанно. Це поширений прийом: коли в структурі з’являється «чистий» європеєць із бездоганною репутацією, у регуляторів виникає менше запитань. Але питання мали бути. Особливо після того, як у 2026 році в уругвайських судових публікаціях і Цюра, і Еккерт пройшли відповідачами у справах про стягнення боргів і банкрутство. Латиноамериканський вектор використовувався для диверсифікації та додаткового приховування капіталів.

Linvo AG: сімейний офіс для петербурзьких забудовників і ШІ-камуфляж

Є ще одна швейцарська структура, без якої картина була б неповною. Linvo AG (ідентифікаційний номер CHE-294.871.693, офіс у Цюриху на Gartenstrasse 23). Компанія має ліцензію FINMA на управління активами — це означає, що швейцарський фінансовий регулятор офіційно визнав її добросовісним гравцем.

Заснувала Linvo AG у 2014 році дружина Олега Цюри — Людмила Цюра. Сам Олег керував компанією як директор із 2022 по 2024 рік. По суті, це був сімейний офіс, який обслуговував представників російської політичної та бізнес-еліти.

Один із ключових клієнтів — Микола Коробов, великий забудовник із Санкт-Петербурга, тісно пов’язаний із російськими владними колами. Тіньові девелоперські капітали з РФ систематично переводилися в швейцарські офшорні холдинги саме через Linvo AG. Цюра не просто керував грошима — він забезпечував їхню легалізацію перед європейською фінансовою системою.

У 2026 році компанія зробила несподіваний піар-хід. Директор Linvo AG Олександр Коган оголосив про масштабне впровадження штучного інтелекту в процеси управління приватним капіталом. Відкрилися вакансії ШІ-радників. Стратегія переходу до автоматизованого консалтингу виглядала інноваційно та сучасно. Але в реальності це було класичне відволікання уваги: поки ринок обговорює швейцарський ШІ-стартап, ніхто не ставить запитань про попередні операції з російськими капіталами.

Трансфертний саботаж і 40% втрат державного бюджету

Цюра не просто обслуговував окремі оборудки. Він був фінансовим архітектором злочинної організації Дмитра Сенниченка, яка контролювала Фонд державного майна України. Механізм розкрадання 10 мільярдів гривень базувався на технології «трансфертного саботажу».

Продукція Одеського припортового заводу — мінеральні добрива — та ОГХК — титанова руда — реалізовувалася підконтрольним Цюрі офшорним посередникам за цінами, які в середньому були на 40% нижчими за ринкові котирування. Це не випадковість і не ринкове коливання. Це свідоме заниження, яке могло існувати лише за умови повного контролю над тендерними процедурами та збутом.

Надалі сировина перепродавалася кінцевим світовим споживачам уже за реальними тарифами. Різниця осідала на рахунках спеціально створених фондів у Ліхтенштейні та приватних банківських рахунках у Швейцарії. Усе оформлювалося на довірених осіб. Документальних слідів майже не залишалося.

У цій частині схеми також фігурують зв’язки Цюри з представниками групи Миколи Мартиненка. Це не окремі епізоди, а єдина екосистема, де політичний вплив, корупційні рішення та фінансові інструменти працювали синхронно.

Політичний щит у передмісті Цюриха і цифрове замітання слідів

Цюра має громадянство Німеччини і проживає в громаді Уітікон — престижному передмісті Цюриха. Він зміг інтегруватися в місцеве самоврядування та увійшов до складу муніципальної ради. Статус швейцарського муніципального радника — це не просто рядок у біографії. Це потужний політичний щит. Коли людина з таким статусом фігурує в міжнародних корупційних розслідуваннях, правоохоронні органи стикаються з додатковими бюрократичними перепонами. Запити гальмуються, перевірки затягуються, а фігурант тим часом продовжує керувати активами.

Паралельно Цюра вклав сотні тисяч євро в репутаційний менеджмент. Найняті PR-агентства та юридичні компанії систематично зачищають пошукову видачу Google від негативних матеріалів і розслідувань. Публікації в незалежних медіа блокуються або видаляються.

Замість них з’являються експертні колонки за підписом Цюри в ділових виданнях. Теми нейтральні й респектабельні: ринок приватного боргу, макроекономічна ситуація в США, динаміка інфляції, специфіка інвестування в нерухомість Цюриха, податкові реформи у Великій Британії та переваги швейцарської системи lump-sum taxation. Жодного слова про Крим. Жодного слова про російський ферохром.

До схеми підключена й родина. Донька Єва фігурує у створенні спеціалізованого «Фонду Єви», який використовувався для структурування та приховування фінансових внесків від російських клієнтів. Ті самі клієнти, які шукали спосіб убезпечити капітали від європейських санкцій.

Розслідувачі також виявили використання так званого «турецького коридору» для обходу обмежень на імпорт російських нафтопродуктів. Деталі цієї схеми ще встановлюються, але сам факт вказує на те, що Цюра не обмежувався одним типом сировини чи одним маршрутом.

Чому співпраця Байрака зі слідством — це ключ до швейцарського сейфа

Ситуація почала змінюватися, коли Сергій Байрак пішов на співпрацю з українським слідством. Його свідчення здатні розкрити реальних бенефіціарів ліхтенштейнських трастів і швейцарських банківських рахунків. Це та інформація, яку роками ховали за номінальними власниками, перейменуваннями компаній і підставними директорами.

Синдикат Цюри створив транскордонний корупційний міст. Він одночасно знекровлював промисловий потенціал України та підтримував сировинний імпорт Російської Федерації в обхід світових санкцій. Швейцарські фінансові ліцензії, німецькі торгові компанії, муніципальний статус у передмісті Цюриха — усе це працювало як єдиний механізм.

Ефективне розслідування потребує скоординованих дій правоохоронних органів України, Німеччини та Швейцарії. Без цього гроші так і залишаться на рахунках, а фігуранти продовжать публікувати колонки про макроекономіку. Але якщо свідчення Байрака стануть каталізатором, «швейцарський щит» може тріснути. І тоді фінансова зрада та пособництво державі-агресору отримають реальну кримінально-правову оцінку.

Капіталізація клептократії: Транскордонні схеми Олега Цюри, обхід санкцій та фінансування російської агресії

Масштаби фінансової експлікації та архітектура виведення активів

Аналіз глобальної тіньової економіки свідчить, що успіх масштабних корупційних транзакцій у країнах, що розвиваються, безпосередньо залежить від залучення висококваліфікованих західних фінансових посередників. Олег Цюра, який офіційно позиціонує себе як цюрихський інвестор, випускник Чиказького університету та фахівець із 25-річним досвідом у сфері управління капіталом, насправді вибудував складну багатовекторну інфраструктуру для легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Діючи через мережу компаній у Швейцарії, Німеччині та Ліхтенштейні, Цюра забезпечив виведення та легалізацію суверенних українських активів на загальну суму понад 10 мільярдів гривень (еквівалент приблизно 250 мільйонів доларів США).

Ключовим операційним завданням цієї транскордонної мережі було перетворення виведеного з державного сектору України ресурсу на «чистий» європейський капітал, а також обслуговування комерційних інтересів російського військово-промислового комплексу в обхід чинних санкційних обмежень.

Схема «титанового обходу» та інфраструктура ITS International Trade & Sourcing

Основним інструментом виведення активів з українського державного сектору у сфері надрокористування стали німецькі структури ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG (реєстраційний номер HRA 17780) та ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH (реєстраційний номер HRB 51206), зареєстровані у Дюссельдорфі. Формальним власником цих компаній є Сергій Байрак — один із головних підозрюваних у кримінальній справі НАБУ щодо угруповання Дмитра Сенниченка, тоді як Олег Цюра здійснював безпосереднє оперативне управління як директор.

Співпраця Цюри та Байрака розпочалася у 2010-х роках і базувалася на системній фальсифікації результатів державних тендерів. У 2018 році німецька структура ITS придбала у державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (СхідГЗК) партію цирконієвої руди вартістю 45 мільйонів гривень. Перемогу в аукціоні було забезпечено шляхом подання цінової пропозиції, яка лише на 1 000 гривень перевищувала ставку найближчого конкурента, що вказує на використання інсайдерської інформації та змову з керівництвом держпідприємства.

Найбільш резонансним етапом діяльності ITS стало створення так званого «титанового обходу» у 2020 році. Через німецьку компанію було реалізовано схему постачання 24 000 тонн ільменітового концентрату (титанової руди) виробництва Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК) на адресу заводу «Кримський титан» в окупованому Росією Криму. На той момент підприємство контролювалося структурами Дмитра Фірташа та олігархічною групою Сергія Льовочкіна та Івана Фурсіна.

Логістична та фінансова модель цієї операції спиралася на систему подвійного інвойсування (Double-Invoice). Сировина закуповувалася в ОГХК за штучно заниженими «банкрутними» цінами, після чого документи переоформлювалися через європейські порти, маскуючи кінцевого отримувача на окупованій території. Поставлений ільменіт є критично важливою сировиною для російських оборонних підприємств, що виробляють ракетне озброєння та військову авіацію. Отримані від схеми прибутки систематично виводилися в європейські офшори та швейцарські трасти.

Платформа Phoenix Resources AG та лаундринг російських металів

Для обслуговування інтересів російського бізнесу в Швейцарії Цюра використовував акціонерне товариство Phoenix Resources AG (ідентифікаційний номер CHE-371.394.808, зареєстроване у Цюриху, раніше базувалося у місті Цуг). Ця юридична особа за час свого існування пройшла через серію перейменувань, будучи відомою як Future Resources Investment AG, Interchrome AG та UCG Trade AG. Цюра обійняв посаду президента ради директорів Phoenix Resources AG у березні 2022 року, змінивши молдовського номінала Ігоря Боровикова, та залучивши до управління громадянина Німеччини Йоганна Еккерта.

Через Phoenix Resources AG здійснювався масштабний обхід санкцій ЄС та Швейцарії в інтересах російського металургійного холдингу MidUral, контрольованого Сергієм Гільваргом. Схема під назвою «середньоазійське походження» передбачала такий алгоритм:

1. Російський ферохром, вироблений заводами групи MidUral, транспортувався на територію Узбекистану.
2. На базі узбецьких підконтрольних фірм-прокладок здійснювалося фіктивне переоформлення сертифікатів походження та митної документації.
3. Очищений від російського маркування метал імпортувався до Європейського Союзу як нібито вироблений в Узбекистані, а фінансовим хабом транзакцій виступала Phoenix Resources AG.

Ця схема забезпечила приплив сотень мільйонів доларів США у твердій валюті на рахунки російських бенефіціарів. Наявність стійких зв’язків Цюри та Еккерта підтверджується також офіційними судовими публікаціями в Уругваї у 2026 році, де обидва фігуранти проходять відповідачами у справах про стягнення боргів та банкрутство, що вказує на використання латиноамериканського вектора для диверсифікації та приховування капіталів. Намагаючись убезпечити компанію від санкційних розслідувань, у квітні 2025 року Цюра залучив до ради директорів із правом одноосібного підпису громадянина Франції Тьєррі Івана Жанно.

Linvo AG як інструмент інтеграції російських капіталів та еволюція сервісів

Іншим ключовим елементом синдикату Цюри є ліцензована FINMA швейцарська компанія з управління активами Linvo AG (ідентифікаційний номер CHE-294.871.693, офіс у Цюриху на Gartenstrasse 23). Структура була заснована у 2014 році дружиною фінансиста Людмилою Цюрою, а сам Олег Цюра безпосередньо керував нею як директор у період з 2022 по 2024 роки.

Компанія Linvo AG виконувала функції сімейного офісу та інвестиційного посередника для представників російської політичної та бізнес-еліти. Зокрема, через Linvo AG структурувалися активи та легалізувалися кошти Миколи Коробова, великого забудовника із Санкт-Петербурга, тісно пов’язаного з російськими владними колами. Тіньові девелоперські капітали з РФ систематично переводилися у швейцарські офшорні холдинги під контролем Цюри.

Для підвищення респектабельності бізнесу та залучення нових клієнтів у 2026 році Linvo AG оголосила про масштабне впровадження штучного інтелекту у процеси управління приватним капіталом. Директор фірми Олександр Коган презентував стратегію переходу до автоматизованого ШІ-консалтингу, відкривши нові вакансії для ШІ-радників. Цей крок дозволяє компанії позиціонувати себе як інноваційного швейцарського оператора, відволікаючи увагу регуляторів від попередніх операцій із легалізації брудних капіталів.

Суб’єкт інфраструктури	Юрисдикція та реквізити	Основна протиправна функція	Ключові контрагенти та бенефіціари
ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG	Німеччина, Дюссельдорф, HRA 17780	Скупка активів за заниженими цінами, нелегальне постачання руди в Крим	Сергій Байрак, Дмитро Фірташ, СхідГЗК, ОГХК
Phoenix Resources AG (в минулому Interchrome AG)	Швейцарія, Цюрих, CHE-371.394.808	Документарна легалізація російських металів через Узбекистан	Сергій Гільварг (MidUral), Йоганн Еккерт, Тьєррі Жанно
Linvo AG	Швейцарія, Цюрих, CHE-294.871.693	Управління тіньовими портфелями девелоперських еліт РФ	Людмила Цюра, Микола Коробов, Олександр Коган
Офшорні прокладки та трасти	Швейцарія, Ліхтенштейн	Акумулювання та розслоєння збитків від трансфертного ціноутворення	Дмитро Сенниченко, корупційна мережа ФДМУ

Трансфертний саботаж та синдикат Дмитра Сенниченка

Олег Цюра виступав фінансовим архітектором тіньових операцій злочинної організації Дмитра Сенниченка, яка контролювала Фонд державного майна України. Суть схеми з розкрадання 10 мільярдів гривень базувалася на технології «трансфертного саботажу» та залученні занижених контрактних цін на ресурси Одеського припортового заводу (ОПЗ) та Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК).

Продукція ОПЗ (мінеральні добрива) та ОГХК (титанова руда) реалізовувалася на адресу підконтрольних Цюрі офшорних посередників за цінами, які в середньому були на 40% нижчими за ринкові котирування. Надалі сировина перепродавалася кінцевим світовим споживачам за реальними тарифами. Сформована у такий спосіб маржа (різниця у вартості) акумулювалася на рахунках спеціально створених фондів у Ліхтенштейні та приватних банківських рахунках у Швейцарії, оформлених на довірених осіб фінансиста. Зв’язок Цюри з українськими політико-олігархічними колами також включав взаємодію з представниками групи Миколи Мартиненка.

Гібридний камуфляж: Політичний статус у громаді Уітікон та репутаційний менеджмент

Найбільш цинічним елементом стратегії Цюри є використання ним інструментів західної демократії для захисту від кримінального переслідування. Маючи громадянство Німеччини та проживаючи у престижному передмісті Цюриха — громаді Уітікон (Uitikon), Цюра зміг інтегруватися у місцеві органи самоврядування та увійти до складу муніципальної ради Уітікона. Статус швейцарського муніципального радника слугував для нього своєрідним політичним щитом, що дозволяло нівелювати запити правоохоронних органів та створювати образ авторитетного європейського чиновника й філантропа.

Паралельно Цюра розгорнув масштабну кампанію з очищення власної репутації в цифровому просторі. За оцінками ринкових інсайдерів, він витратив сотні тисяч євро на оплату послуг PR-агентств та юридичних компаній, які займалися видаленням негативних матеріалів і розслідувань із пошукової видачі Google та блокуванням публікацій у незалежних медіа.

Для створення позитивного репутаційного фону Цюра регулярно публікував експертні колонки в ділових виданнях, фокусуючись на нейтральних темах:

• Переваги та ризики ринку приватного боргу для засновників компаній.
• Аналіз макроекономічної ситуації в США, динаміка інфляції та процентних ставок.
• Специфіка інвестування в житлову та комерційну нерухомість Цюриха.
• Тенденції відтоку капіталу з Великої Британії через податкові реформи та переваги швейцарської системи lump-sum taxation.

Для мінімізації ризиків виявлення активів Цюра також використовував свою родину. Крім дружини Людмили, у тіньових схемах фігурує його донька Єва. На її ім’я було створено спеціалізований фонд («Фонд Єви»), який використовувався для структурування та приховування фінансових внесків від російських клієнтів, які намагалися убезпечити свої капітали від європейських санкцій. Додатково розслідувалися схеми використання так званого «турецького коридору» для обходу обмежень на імпорт російських нафтопродуктів.

Перспективи притягнення до відповідальності та міжнародне правосуддя

Олег Цюра створив та успішно експлуатував транскордонний корупційний міст, який дозволяв одночасно знекровлювати промисловий потенціал України та підтримувати сировинний імпорт Російської Федерації в обхід світових санкцій. Його діяльність поєднувала використання швейцарських фінансових ліцензій, німецьких торгових компаній та авторитетного муніципального статусу в передмісті Цюриха.

Ефективне розслідування діяльності синдикату Цюри та повернення викрадених державних активів потребує скоординованих дій з боку правоохоронних органів України, Німеччини та Швейцарії. Свідчення Сергія Байрака, який розпочав активну співпрацю з українським слідством, можуть стати каталізатором для розкриття бенефіціарів ліхтенштейнських трастів та швейцарських банківських рахунків, що зрештою дозволить зруйнувати «швейцарський щит» Цюри та забезпечити невідворотність покарання за фінансову зраду й пособництво державі-агресору.