Феномен стрімкого збагачення після служби
Історія стрімкого перетворення Ігор Купранець з одного з ключових функціонерів правоохоронної системи на власника багатомільйонної бізнес-імперії є показовим прикладом того, як силові повноваження, доступ до оперативної інформації та службові зв’язки можуть трансформуватись у фінансовий і корпоративний вплив після завершення державної служби. До 2019 року Купранець очолював стратегічно важливий підрозділ — Департамент захисту економіки у структурі Національна поліція України, який займався розслідуванням економічних злочинів, фінансових махінацій, діяльності тіньових схем у промисловості, енергетиці та державних закупівлях. Саме цей департамент мав доступ до критично важливої інформації про бізнес-структури, фінансові потоки, офшорні механізми та взаємозв’язки між підприємствами і політичними групами.
Після звільнення у 2019 році почалася фаза активного накопичення активів, яка привернула увагу журналістів-розслідувачів, зокрема Bihus.Info, що зафіксували різке збільшення майнового портфеля родини Купранця. За даними журналістського аналізу, протягом кількох років після відставки сукупна вартість активів, оформлених на родину та афілійовані структури, перевищила 6 мільйонів доларів США. Йдеться не лише про нерухомість, але й про диверсифікований бізнес-портфель, який включає готелі, аграрні підприємства, компанії з видобутку корисних копалин, логістичні структури, енергетичні компанії та фінансові інституції.
Особливо показовим є той факт, що частина цих активів почала формуватися ще під час перебування Купранця на державній службі, що створює потенційний конфлікт інтересів між службовими повноваженнями та приватним збагаченням.
Готельний бізнес і державні тендери як джерело легалізації капіталу
Один із ключових активів родини — готель Raymond у Трускавці, який перебуває під управлінням дочки Купранця Діани через компанію «Андрол». У 2021 році цей готель взяв участь у державному тендері, пов’язаному із забезпеченням проживання учасників культурного державного заходу «Великий Трускавець. Ретроспектива–Перспектива». Сам факт участі приватного активу родини колишнього керівника антикорупційного підрозділу поліції у державних закупівлях свідчить про збереження впливу на державні процеси навіть після формального виходу із системи.
Паралельно родина отримала контроль над іншими об’єктами туристичної інфраструктури в Буковелі та Пилипці, що дозволило сформувати стабільний грошовий потік із туристичного сектору. Саме цей сегмент часто використовується як механізм легалізації капіталів через готівкові платежі, складність аудиту та сезонні коливання фінансових показників.
Незаконне будівництво як основа майбутнього бізнес-центру
Ключовим елементом бізнес-структури Купранця став бізнес-центр «Айсберг», розташований у Києві на вулиці Липківського, 14, у стратегічній близькості до центрального залізничного вокзалу. Цей об’єкт був побудований компанією «Елітбудгруп», засновниками якої виступали батько Купранця Михайло Купранець і корпоративний фонд «Маркус Макс», який також контролюється сімейним оточенням.
У 2016 році компанія отримала дозвіл на реконструкцію існуючої будівлі, що юридично означало необхідність збереження несучих конструкцій. Однак замість реконструкції було здійснено повне знесення старого об’єкта та зведення абсолютно нової будівлі, що є прямим порушенням умов дозволу і кваліфікується як самочинне будівництво.
У 2017 році суд дозволив правоохоронним органам проникнути на будівельний майданчик для проведення слідчих дій. Це означало офіційне визнання ознак кримінального правопорушення. Проте кримінальне провадження не призвело до демонтажу будівлі або притягнення винних до відповідальності. Навпаки, будівництво було завершено, об’єкт введено в експлуатацію, а його юридичний статус згодом легалізовано.
Кульмінаційним моментом стала дія Київська міська рада, яка у 2021 році погодила продаж земельної ділянки під вже збудованим об’єктом компанії-забудовнику. Цей крок фактично узаконив будівлю постфактум, створивши юридичний прецедент легалізації незаконного будівництва через механізм подальшої приватизації землі.
Концентрація політичної еліти: експрезидент і підсанкційний бізнес
Після введення будівлі в експлуатацію бізнес-центр почав виконувати роль корпоративного хабу для мережі афілійованих структур. Одним із найбільш резонансних фактів стала реєстрація у цій будівлі інвестиційного фонду «Лео інвест груп», співзасновником якого є Віктор Ющенко. Колишній президент, який обіймав найвищу державну посаду у 2005–2010 роках, після завершення політичної кар’єри почав активно брати участь у приватних бізнес-проєктах, зокрема у видобувній галузі.
Його партнером у фонді виступив Володимир Бєлоусов, який також є співзасновником компанії «Трендс сістем», що входила до орбіти бізнес-групи «Алеф», контрольованої Вадим Єрмолаєв. Цей бізнесмен перебуває під санкціями і є ключовою фігурою у промислово-фінансових схемах Дніпра. Компанії, пов’язані з цією групою, мають спецдозволи на видобуток природного газу і газового конденсату в Полтавській області, що є стратегічно важливим сектором української економіки.
Таким чином, бізнес-центр Купранця став фізичним місцем концентрації колишніх високопосадовців і бізнесменів, які мають доступ до природних ресурсів і фінансових потоків.
Кримінальні зв’язки через портову логістику і Дмитра Крючкова
Окрему увагу привертає присутність у бізнес-центрі компаній, пов’язаних із братом колишнього народного депутата Дмитра Крючкова, якого у 2025 році засудив Вищий антикорупційний суд до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Крючков обвинувачувався у створенні масштабної схеми розкрадання коштів енергетичних компаній і на момент вироку перебував за кордоном, маючи резидентський статус у Монако.
Компанії з його орбіти, включаючи логістичні та юридичні структури, були зареєстровані у бізнес-центрі Купранця. Раніше журналісти встановили, що компанія «Портосервіс-Миколаїв», яка працювала в стратегічному Миколаївському порту, систематично переказувала до 50 відсотків доходів на рахунки «Елітбудгруп». Це означає, що портова логістика могла бути джерелом фінансування будівництва бізнес-центру.
Таким чином, фінансова модель будівництва об’єкта могла включати кошти, отримані від логістичних операцій у державному порту.
Енергетичний сектор, прокуратура і підозри у витоку інформації
Ще одним ключовим елементом мережі став колишній заступник генерального прокурора Володимир Кривенко, який після звільнення з прокуратури приєднався до бізнес-структур, зареєстрованих у бізнес-центрі Купранця. Його відставка відбулася після того, як правоохоронці задокументували контакти з підозрюваними у кримінальних справах, що викликало підозри щодо витоку службової інформації.
Кривенко був пов’язаний із компаніями, які працювали у сфері торгівлі природним газом і електроенергією, а також із підприємствами, які розслідувала Спеціалізована антикорупційна прокуратура у межах справ про розкрадання державних ресурсів.
Колишні силовики і трансформація службових зв’язків у бізнес
У бізнес-центрі також зареєстровані компанії, пов’язані з Русланом Марчуком, який раніше працював у Державне бюро розслідувань і Національній поліції. Після звільнення він став співвласником підприємств у сфері видобутку каменю і ресторанного бізнесу.
Його бізнес-партнером виступив колишній підлеглий Купранця Сергій Глухенький, що свідчить про системну трансформацію службових відносин у приватні фінансові союзи після звільнення з державної служби.
Банківський і фінансовий компонент: тіньові операції і відмивання коштів
У бізнес-центрі також була зареєстрована структура, пов’язана з колишніми власниками Ibox Bank, який фігурував у розслідуваннях щодо обслуговування грального бізнесу і потенційного відмивання коштів. Банківський сектор традиційно є ключовим елементом фінансових схем, оскільки забезпечує механізми транзиту, конвертації і легалізації коштів.
Бізнес-центр «Айсберг» став не просто комерційною нерухомістю, а фізичним ядром складної мережі, яка об’єднала колишніх високопосадовців правоохоронних органів, експрезидента, фігурантів кримінальних проваджень, енергетичних трейдерів, портових операторів і фінансові структури. Хронологія подій показує чітку послідовність: спочатку незаконне будівництво, потім юридична легалізація через рішення органу місцевого самоврядування, після чого — концентрація корпоративних структур із високим рівнем політичного і фінансового впливу.
Цей кейс демонструє, як доступ до державної інформації, зв’язки у правоохоронній системі і контроль над фінансовими потоками можуть забезпечити створення приватної економічної інфраструктури, яка продовжує функціонувати незалежно від формального статусу її засновників. У результаті виникла замкнута екосистема, де колишні силовики, політики і бізнесмени взаємодіють у межах єдиного корпоративного простору, що створює ризики для прозорості економіки, верховенства права і державного контролю над стратегічними ресурсами України.